Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   
Зміст газети:
5 квітня наш народ відзначає двадцятилітній ювілей з дня створення Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Шановні українські військові моряки!
Дорогі ветерани Військово-Морських Сил України!

5 квітня наш народ відзначає двадцятилітній ювілей з дня створення Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Ваше вірне служіння українському народові, сила духу і стійкість у випробуваннях, стали взірцем для наслідування майбутнім поколінням. Пишаюся вашою мужністю та відданістю у справі відродження національного військового флоту - морської слави нашої Вітчизни.
В цей пам'ятний день зичу вам щастя, добра, миру й родинного благополуччя, нових звершень на благо процвітання незалежної України.

Коломийський міський голова
Ігор СЛЮЗАР

На світанку української незалежності народився один з найвідоміших часописів нашого краю "Вільний голос".

Вишиванковими стежками українського сьогодення

На світанку української незалежності народився один з найвідоміших часописів нашого краю "Вільний голос". Саме за сповідування національних і патріотичних традицій часопис здобув любов численних прихильників і шанувальників рідного слова, став вірним порадником і відданим другом для українського читача.
Немає жодного населеного пункту нашого краю, де б не побували журналісти часопису. Їх добре знають, зустрічають привітно і навіть впізнають в обличчя. 
Про втілення християнських цінностей в буття української спільноти, вшанування видатних  постатей української історії, зміцнення і розвиток міжнаціональних стосунків, нюанси охорони суспільного здоров'я, тонкощі музики і поезії - про все це і не тільки  спілкуються  в стінах редакції, діляться враженнями з читачами "Вільного голосу"  поважні гості зі Львова, Києва, Полтави, Донецька, Харкова, Севастополя  та інших міст нашої калинової Вітчизни.
Зі словами подяки до читачів часопису за підтримку видання, що виходить українською мовою з липня 1917 року, звертався редактор одеської обласної громадсько-політичної газети "Чорноморські новини", заслужений журналіст України Іван Мельник.
Мова - духовна основа нашого народу, мудра берегиня, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого.  
Відвідав наше місто і взяв участь у "круглому столі" в редакції часопису головний редактор ТРК "Бриз" Військово-Морських Сил Збройних Сил України, капітан 1 рангу Мирослав Мамчак. Зі сторінок "Вільного голосу" шановний гість привітав мешканців нашого краю з 17-ю річницею національного військового флоту.
У липні 2009 року на запрошення командування Військово-Морських Сил України до давнього українського міста Херсонеса Таврійського прибула група артистів з Коломиї. Культурно-мистецький гурт "Обереги Карпат"  взяв участь  у святкуваннях з нагоди 17-ї річниці вітчизняного військового флоту  та став лауреатом Всеукраїнського фестивалю народної творчості "Дзвени піснями, моя земле", присвяченого цій знаменній даті.
У своїй промові на урочистостях перший командувач ВМС України, народний депутат України двох скликань, віце-адмірал Борис Кожин висловив свою пошану жителям нашого краю, читачам  "Вільного голосу" за їхню патріотичну позицію, усвідомлення національної гідності та віру в щасливе майбутнє нашої держави.
Щирі вітання читачам часопису передав редактор науково-популярного журналу "Воєнна історія" доктор історичних наук, професор, капітан 1 рангу Сергій Литвин.
Бажаним гостем редакції був генеральний директор літературної агенції "Піраміда", меценат, кандидат історичних наук Василь Гутковський.  
Привітно зустрічала покутська земля посланців з усіх куточків нашої держави в 2011 році на ювілейній асамблеї, присвяченій 150-й річниці від дня народження Євгена Озаркевича, і серед них - шляхетну українку, голову Севастопольської організації  "Союз українок" пані Богдану Процак.

Одна родина за столом, одна калина за вікном

З хлібом-сіллю, вишиваними рушниками та відкритими серцями зустрічає край дзвінкоголосого Черемоша  і грайливого  Прута  гостей з Польщі, Естонії, Хорватії, Молдови, Румунії, Росії, США, Канади, Великої Британії, усіх куточків нашої Вітчизни.
Лунко і клично трембітають Карпатські гори всім українцям, усьому світові: єднаймося, шануймося, творімо, бо ровесник української незалежності - традиційний щорічний  Міжнародний гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль впевнено розпочав свою ходу теренами нашого краю, підтверджуючи непереможність  духу українського народу.
Це тут живуть легенди про мольфарів і чугайстрів, перекази про тендітну квітку едельвейс та відважних плотогонів, у дзвінкій тиші минулого нагадуючи нам про тіні забутих предків.
Це з цього краю вічнозелених струнких красунь-смерек і сонячних піднебесних полонин пішли у безсмертя волелюбні верховинці - морські піхотинці 1-го Гуцульського полку морської піхоти у далекому 1919 році. І разом з ними назавжди залишився на полі бою за українську незалежність контр-адмірал Михайло Білинський - син славної полтавської землі, почесний морський піхотинець 1-го куреня, 1-го Гуцульського полку, командир дивізії морської піхоти військового флоту Української Народної Республіки. 
Це тут споконвіків палає  гуцульська ватра - символ незгасаючої людської пам'яті й любові до отчого дому.
Щорічно 5 квітня ми вшановуємо всіх, хто причетний до відродження вітчизняного військового флоту, а також молодих українських військових моряків, які лише нещодавно одягли військову форму, спадкоємців слави князівських дружинників Давньоруської держави, мужніх лицарів- запорожців, моряків національного флоту Української Народної Республіки.  
 
Ольга ГАВРИЛЮК,
головний редактор газети "Вільний голос" в 2006-2011 роках, член Національної спілки журналістів України, м. Коломия

З успіхом пройшов у Севастопольському міському гуманітарному університеті (СМГУ) тиждень української філології...

З успіхом пройшов у Севастопольському міському гуманітарному університеті (СМГУ) тиждень української філології, який освітяни присвятили річниці від заснування Київського братського колегіуму (Києво-Могилянської Академії).
Тиждень розпочався лекторієм "Український Гелікон, або Витоки української філологічної науки", де студенти-бакалаври знайомили інших з давніми традиціями підготовки гуманітаріїв. Ці традиції і були покладені в основу всіх заходів тижня: відкриття виставки наукових праць викладачів і студентів, проведення диспуту під гаслом "Філологія - княгиня мистецтв, або Моє покликання" та змагання риторів, день конгрегації українських філологів.
На честь Всесвітнього дня поезії відбулися змагання піїтів і музик. Це було справжнє свято поетичного мистецтва: студенти декламували твори видатних митців та знайомили присутніх із своїми пробами пера. У цей день відбулася і презентація студентського альманаху, до якого увійшли поетичні і прозові твори семи студентів.
Кафедра української філології не тільки відроджує давні традиції філологічної освіти, а й плекає свої. Викладачі кафедри пишаються, що за останні 10 років зі стін університету вийшли на професійну ниву майже шістсот фахівців української мови і літератури, які нині працюють у різних сферах - в освітній, науковій, культурній. Вони - учителі, завучі, директори шкіл, викладачі вищих навчальних закладів, кореспонденти газет, радіо, телебачення, диктори ТБ.
Нині в університеті здобувають професію українського філолога 132 студенти. Навчання філолога хоча й складне, проте насичене й яскраве. У навчальному закладі діють наукові товариства, гуртки, студії. Це - "Теорія й практика поетичного мистецтва", "Актуальні проблеми лексикології і української фразеології", "Усна народна творчість і класична література", "Видатні постаті української літератури", "Актуальні проблеми української граматики", "Сучасні педагогічні технології у роботі вчителя-словесника", "Сучасні орієнтири філологічної науки" , "Методичні студії".
Молоді мовознавці під керівництвом викладачів кафедри української філології проводять наукові дослідження, презентують їх на студентських наукових конференціях різного рівня, публікуються у фахових журналах, досягають найвищих результатів, стають лауреатами й переможцями конкурсів наукових робіт.
Останнім заходом тижня української філології стало свято "Студентські рекреації, або Урочистий вечір на честь студентів української філології", на якому мовознавці підбили підсумки тижня та відбулось нагородження студентів за участь у заходах, що відбулися протягом року.

Товариство українських філологів прийшли вітати поважні гості: (зліва направо) проректор з навчально-виховної роботи Олена Євгеніївна Бойцова, декан філологічного факультету Валерія Євгенівна Храброва, заст. декана філологічного факультету Валентина Петрівна Кустарьова.

Організатор свята - завідувач кафедри української філології СМГУ Олена Анатоліївна Попова.

Організатор свята - завідувач кафедри української філології Олена Анатоліївна Попова - окрім іншого повідомила про результати конкурсу педагогічних щоденників, який проводився серед студентів п'ятого курсу.
Вона сказала: "Наші студенти свідомі, професійно орієнтовані, вони люди майбутнього, тому наполегливо оволодівають усім новим і таким необхідним, і, насамперед, інформаційними технологіями - технологіями майбутнього.
Традиційні щоденники практики цьогорічні випускники вели у формі блогів в Мережі, щоб мати можливість спілкуватися і підтримувати один одного, а можливо й допомогти іншим пройти цей відповідальний шлях - переддипломну педагогічну практику. Так народилося 16 педагогічних блогів, а згодом і ціла книжка".
Урочистий захід був оздоблений щирим виконанням прекрасних пісень "Молитва за Україну" (Тетяна Панфілова), "Мамина сорочка" та "Квітка-душа" (учениця школи №3 Анастасія Попова), "Край, мій рідний край" (Олексій Дмитрієв), "Чорнобривці" (Христина Гавриш), "А роси падають в траву" (Юлія Дорофєєва та Наталія Дягель), "Троянди" (Катерина Панькова), "Минає день, минає ніч" (Христина Гаврик).
Як учасники, так і гості свята довго будуть переповнені позитивними емоціями від ще раз відкритих принад української мови, гармонії і мелодійності наших пісень.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Ми - флот, і долі цій завдячуєм. І флотська честь нам дорога. З ім'ям козацьким Сагайдачного Нас головний веде фрегат.


Ми - флот, і долі цій
   завдячуєм.
І флотська честь  нам дорога.
З ім'ям козацьким
  Сагайдачного
Нас головний веде фрегат.
Своєю ратною ми працею
Всім зичим щастя
  й многа літ -
Морська піхота, авіація,
Морські надводні кораблі!

Ми - Сили Морські України,
Вітчизни і міць, і опора,
Надійний ми
 щит Батьківщини
На суші, у небі, на морі.
Ми - Сили Військові країни.
Нам іншої долі не треба,
Аби захистить Батьківщину
На морі, на суші і в небі!

Тривогами дороги встелені -
Знов ВДК рушає в рейс.
І БТРи, й танки-велетні
В собі сховає апарель...
Та не дай, Боже,
  хто з недобрими
Думками завіта до нас -
Земля і небо підуть обертом.
І не врятує глибина!

Із надвисот
 за мить прилинемо:
Щита ми слави набули -
Над Чорним морем
  в небі синьому
Морські повітряні орли!
Того, хто справді
 з небом здружений,
Ніщо не втрима на землі,
Коли звучить, неначе  музика,
Чітка команда: "Вам на зліт!"

Ідуть корвети 
  із фрегатами -
На зміну чайкам козаків.
Такі ж міцні - не подолати нас.
Такими й будьмо на віки!
Себе гартуємо походами -
Шторми долаєм нелегкі.
Своєму служимо народові
Ми - українські моряки!

Сплива річниця за річницею.
І ми так прагнемо служить,
Щоб флотом
ти могла гордитися,
Вкраїно рідна, кожну мить.
Своєю ратною ми працею
Всім зичим щастя
  й многа літ -
Морська піхота, авіація,
Морські надводні кораблі!

Ми - Сили Морські України,
Вітчизни і міць, і опора,
Надійний ми
     щит Батьківщини
На суші, у небі, на морі.
Ми - Сили Військові країни.
Нам іншої долі не треба,
Аби захистить Батьківщину
На морі, на суші і в небі!

Флотська величальна

Я до тебе доріг не питаю:
Ти у серці моєму одна,
Україна - від краю до краю -
Наше щастя і доля ясна.
Там, де хвилі сягають до неба,
Місто Слави увічнив народ,
Пам'ятай: є надійний у тебе,
По-козацьки нескорений флот.
Живемо ми у центрі Європи,
Що не раз зазнавала біди.
І допоки стоїть Севастополь,
Буде флот Український завжди!
Наче пісня, що з душ наших лине,
І сягає небесних висот,
Будеш жити повік, Україно,
Буде славен вовіки твій флот!
Після свят повертаються будні,
Як з походів морських кораблі.
Нам потрібно незламними бути,
Щоб був спокій і мир на землі.
А з недобрим хто наміром плине,
Той отримає завжди сповна.
Ми в одвіті за тебе, Вкраїно,
Що від краю до краю - одна.
Живемо ми у центрі Європи,
Що не раз зазнавала біди.
І допоки стоїть Севастополь,
Буде флот Український завжди!
Наче пісня, що з душ наших лине,
І сягає небесних висот,
Будеш жити повік, Україно,
Буде славен вовіки твій флот!

Зі щирою  любов'ю до рідних Військово-Морських Сил України та спеціально для дорогого моїй душі "Слова Севастополя"
Іван ЛЕВЧЕНКО

Цьогорічна весна принесла мені приємну несподіванку - можливість зустрітися із вами, дорогі севастопольці, і подарувати поетичні рядки.

Вітаю читачів газети "Слово Севастополя"! Цьогорічна весна принесла мені приємну несподіванку - можливість зустрітися із вами, дорогі севастопольці, і подарувати поетичні рядки. Також  надсилаю вітання з Коломиї - славного прикарпатського міста. Радію зустрічі на сторінках газети і щиро-щиро дякую.
Алла КОХ,
вчитель української мови та літератури Коломийської гімназії ім. М.Грушевського

***
Якби ти знав,
як много важить слово...                     
Іван Франко.
      

А знаєш, треба важити слова.
Всі "за" і "проти",
   "проти всі" і "за".
Будь ласка,
    треба важити слова.

Ти знаєш, треба важити думки,
Які до серця їх несуть струмки.
Ти знаєш, треба важити думки.

А ще потрібно важити чуття,
Вони - це  барви
     нашого життя.
Тому потрібно важити чуття.

І лиш не треба важити політ.
Чекав на нього дух твій
           стільки літ.
Бо, як припнеш його,
          не полетиш,
Пір'їнами додолу облетиш.

А що пір'їни, коли крил нема?
Ти знаєш, треба важити слова!

Відкрито новий рахунок для пожертв на будівництво храму Успення Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви в Севастополі

Відкрито новий рахунок для пожертв на будівництво храму Успення Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви в Севастополі:
Севастопольське міське відділення
№ 4548
АТ «Ощадбанку»                 
п/р 26006301201008  
МФО 384027
ОКПО 25875892

Змінено!!! Тепер -

 Філія - Севастопольське міське відділення № 4548 АТ «Ощадбанку»
   п/р 26003300383928            
   МФО 324805             
  ОКПО 25875892

Ігор Тенюх - один з найдосвідченіших українських адміралів, який одним із перших на Чорноморському флоті СРСР у званні капітан-лейтенанта присягнув на вірність Україні 22 січня 1992 року разом з офіцерами і генералами Головного штабу.

5 квітня 1992 року Президент України Леонід Кравчук видав Указ "Про невідкладні заходи будівництва Збройних Сил України", пункт 2 якого проголошував: "Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованого на території України". Цьому рішенню передувала велика робота на громадських засадах багатьох патріотів молодої Української держави.
Популярність і вплив тодішньої "Просвіти" в Севастополі були відчутними, активний член товариства Ігор Тенюх мав високий авторитет на флоті і навесні 1990 року севастопольці  обрали його депутатом міської Ради. Там він організував та очолив депутатську групу "Україна", до якої увійшло 28 депутатів, і це стало повною несподіванкою як для компартійного керівництва міста, так і для командування флоту. Вперше за довгі роки в стінах виборчого органу пролунала українська мова.
Ігор Тенюх - один з найдосвідченіших українських адміралів, який одним із перших на Чорноморському флоті СРСР у званні капітан-лейтенанта присягнув на вірність Україні 22 січня 1992 року разом з офіцерами і генералами Головного штабу. Саме там і тоді розпочалось будівництво флоту новітньої України.
Він учився в Академії ВМС США та Академії ЗС України і як командир здійснив низку далеких походів на кораблях українського флоту.
Командувачем Військово-Морських Сил України адмірал Ігор Тенюх був у період з 23 березня 2006 р. по 18 березня 2010 р.
За словами Ігоря Йосиповича, це його перше інтерв'ю після рішення про вихід у запас, яке було прийняте ним особисто.


- Пане адмірале, які асоціації викликає у Вас дата 20 років Військово-Морських Сил ЗС України?
- 20 років - великий час і для держави і для флоту. Це суттєвий час, протягом якого можна було дуже багато зробити. Але багато з того, що задумувалось на початку 90-х років минулого століття, втілити в життя не вдалось.
Ще не було самого флоту, а конкретна робота щодо будівництва Військово-Морських Сил України розпочалася зі створення у Міністерстві оборони та Головному штабі ЗС України Управління ВМС Головного штабу Збройних Сил, мозкового центру, яке взяло на себе опрацювання документів щодо майбутнього українського військового флоту. До роботи були запрошені офіцери з усіх флотів колишнього Радянського Союзу. Вже на початку січня 1992 року наше управління функціонувало й виконувало свої завдання в повному обсязі. Мною була підготовлена концепція Військово-Морських Сил, яка була схвалена міністром оборони Костянтином Морозовим.
За цей період був створений один з найважливіших видів Збройних Сил - Військово-Морські Сили. Необхідно зазначити, що на відміну від Сухопутних військ та Повітряних Сил, які на той час мали повністю сформовані органи управління, боєготові та боєздатні з'єднання та частини, будівництво Військово-Морських Сил починалося з нуля. Не було ні штабу, ні органів управління з'єднань та частин, не було кораблів, не було особового складу. За цей час був сформований повноцінний вид Збройних Сил. Звичайно, планувалося створити сучасний флот, який би включав у себе нові кораблі з сучасним озброєнням. На жаль, за 20 років не вдалося втілити ці завдання в повному обсязі. І в цьому, на мій погляд, головною причиною, окрім постійного недофінансування флоту, було і неналежне ставлення держави до створення своїх ВМС.
- Ігоре Йосиповичу, які Ви можете навести приклади найбільшої боєготовності флоту?
- Ми отримали в спадок кораблі, які вислужили 15-20 років, які на момент передачі Україні були ще й небоєготовими. Отже, 1-й етап, який був необхідним, це формування органів управління і відновлення технічної боєготовності кораблів, берегових частин та морської авіації. 2-й етап - відпрацювання завдань бойової підготовки та злагодження екіпажів кораблів, з'єднань та частин і підготовка особового складу.
Третій етап - нарощування інтенсивності заходів бойової підготовки з властивими для ВМС бойовими вправами як в морі, так на суші і в повітрі, а також здійснення морських походів до інших держав і демонстрація прапора ВМС і України.
Четвертий етап - участь ВМС у міжнародних навчаннях за програмою НАТО як в Чорному, так і в Середземному морях. Найголовнішим досягненням ВМС був вихід кораблів для участі в антитерористичній операції "Активні зусилля". Це, по суті, було виконанням завдань бойової служби в мирний час. Участь українських моряків у цій операції показала, що ми готові і здатні відпрацьовувати завдання спільно з військово-морськими силами інших  держав, такими як США, Італія, Франція, Туреччина, Великобританія та ін.
На 5-му етапі планувалось фактичне оновлення корабельного складу ВМС, а саме: створення і будівництво сучасного за всіма параметрами нового корабля класу "корвет". З 2006-го по 2010 рр. у цьому напрямку була проведена величезна робота, а саме - підготовлений технічний проект корабля з готовністю до його закладки на Миколаївському суднобудівельному заводі. Згідно з планом у 2012 році повинен був вийти перший корабель цього проекту. На жаль, з 2010 року по сьогоднішній час у силу різних обставин цей проект призупинений і знаходиться в стадії очікування. Незрозумілими також є плани керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу на «оптимізацію» чисельності та бойового складу як кораблів, так і інших частин ВМС в цілому, що може негативно вплинути на подальший стан ВМС. На мою думку, якщо ми є позаблоковою державою, що задекларовано керівництвом держави, ми повинні нарощувати свій бойовий потенціал ВМС для захисту морських кордонів держави та виконання властивих для флоту завдань як в Чорному морі, так і за його межами.
- Що дає участь ВМС у міжнародних навчаннях?
- Участь ВМС в міжнародних навчаннях різного рівня є надзвичайно важливою для відпрацювання елементів морської практики, підвищення боєздатності та боєготовності екіпажів кораблів. З початку створення ВМС по сьогоднішній день з перших морських походів і до участі у багатьох міжнародних навчаннях наші моряки, офіцерський склад показали високу морську виучку, вміння відпрацьовувати спільно з кораблями інших держав різні тактичні епізоди: сумісність зв'язку, надання допомоги пошкодженому кораблю, боротьба з піратством та тероризмом, перевірка і догляд суден, які є підозрілими щодо можливості перевезення контрабанди чи наркотиків, застосування прийомів тактичного плавання, боротьби за живучість корабля. Це дуже важливий професійний досвід для моряків. Щодо підготовки українських моряків стверджую, що вони не поступаються військовим морякам інших держав. Проблемою залишається відсутність сучасної техніки, що має потужніші тактико-технічні характеристики.
- Як Ви оцінюєте стан патріотичного виховання українських моряків, стан впровадження української мови на флоті?
- Саме завдяки патріотизму українських моряків і, в першу чергу, офіцерів були створені і відбулись ВМС України. Ми прекрасно пам'ятаємо, як все починалось у 90-х роках, який шалений тиск був з боку противників нашого флоту. Ми не тільки вистояли, але й показали, що український дух був, є і буде присутнім як у ВМС, так і в Криму в цілому. Що стосується впровадження української мови, велике значення має пряма, безпосередня робота командування флоту, командирів кораблів, з'єднань та частин. Адже сильні ВМС - це сильний бойовий дух, вірність своєму народу та готовність до захисту України з морського напрямку.
Останнім часом акценти щодо виконання президентських указів стосовно української мови змінились, і офіцерським складом все більше використовується російська мова. Тому патріотичне виховання особового складу, повага до державної символіки і повсякденне її застосування залишаються на флоті актуальним завданням.
- Що Ви хотіли б побажати читачам нашої газети напередодні ювілею Військово-Морських Сил ЗС України?
- У першу чергу хочу привітати всіх військових моряків, всіх ветеранів, українську громадськість міста з ювілеєм. За 20 років ми пройшли великий шлях. Нині військові моряки знаходяться в непростих умовах: недофінансування, відсутність житла та недостатня заробітна платня для офіцерів та контрактників, відсутність морської політики держави негативно впливають на психологічний стан особового складу. Але, незважаючи ні на що, вважаю, що ці труднощі тимчасові, а тому хочу побажати військовим морякам терпіння і твердості духу, вірності Українському народу та віри в щасливе майбутнє.

Розпитував
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Дозвольте від усієї душі палко та сердечно вітати Вас, з 20-ю річницею відродження Українського флоту.

Всечесні отці Владики!
Високодостойна севастопольська громадо!
Шановні побратими організаційної групи!
Дорогі друзі, співвітчизники !

Дозвольте від усієї душі палко та сердечно вітати Вас, з 20-ю річницею відродження Українського флоту. Дозвольте побажати Вам, дорогі побратими, доброго здоров'я, здійснення всіх ваших мрій, отримання тієї поваги до вас, на яку ви заслуговуєте. Добра і щастя вам!
В буремні доленосні роки у Криму ми відстояли наші українські національні інтереси та створили ВМС України як найважливіший фактор стабільності у Севастополі, Криму, регіоні.
Пам'ятаю квітень 1992 року, коли я був призначений Президентом України Л. М. Кравчуком на посаду командувача ВМС України і провів першу прес-конференцію для українських і закордонних ЗМІ, світ облетіла вістка про створення Українського флоту. З усіх куточків СНД до ВМС України в Севастополь поїхали офіцери.
З одного боку, під тиском було дуже важко, але з іншого боку, маючи високопатріотичну команду, організаційну групу по відродженню Українського флоту, допомогу та підтримку мешканців Севастополя, севастопольської влади, - дуже легко, бо кожний розумів, що треба робити і кожен допомагав нам! Це був патріотизм на практиці.
Не можу не показати прояву патріотизму та відданості українських моряків через призму подій навколо екіпажу СКР-112.
Екіпаж сторожового корабля СКР-112 склав присягу Українському народові. За такий вчинок командування ЧФ РФ мало, але не встигло розформувати його, а офіцерів та мічманів відправити у відставку. Знаючи про це, корабель з екіпажем, що склав присягу Україні, вийшов у море і пішов до Одеси, де бачив свій захист.
Керівництво ЧФ прийняло рішення силою зброї повернути СКР-112 в базу. Кораблі ЧФ, авіація отримали наказ атакувати корабель СКР-112 і примусити його повернутися в базу. Корабель на повітряній подушці КВП-505 провів стрільбу з гармати по курсу СКР-112, який на той час мав понад 100 тонн боєприпасів. Але 120 українців, що складали екіпаж корабля, не злякалися. Вони високо підняли на щоглі Державний прапор України, і повним ходом пішли до Одеси.
Героям Слава!

Створюючи ВМС України, ми прагнули бачити сучасні ЗС України за Євроатлантичними стандартами. Ми прагнули бачити ВМС України як флот на базі фрегатів, здатних ввійти в океан для забезпечення стратегічних завдань України (боротьба з піратством, техногенними катастрофами, перевезення промислово-енергетичних ресурсів, тощо). Це було реальне патріотичне виховання молоді, військовослужбовців на основі української національної ідеї - українського прапора, герба, гімну, української мови, історії, культури. Закінчивши службу на флоті, ці молоді люди вливались в українське суспільство сформованими патріотами України, для яких не будуть уже страшними будь- які прояви сепаратизму чи комуно-шовіністичні загрози.
Зі cвятом!
Слава Збройним Силам України!
Слава Військово-Морським Силам України!
Слава Україні!

З повагою,
віце-адмірал Борис КОЖИН, перший командувач Військово-Морських Сил України,
народний депутат України
2-го і 3-го скликань

З нагоди двадцятилітнього ювілею Військово-Морських Сил Збройних Сил України фірма ТМ “Вігор” зичить українським військовим морякам мужності та наснаги, благополуччя й родинного затишку в благородній справі служіння своєму народові.

У вікові глибини історії нашої української родини сягають милосердя і готовність допомагати ближньому. Князі Давньоруської держави, гетьмани України, видатні співвітчизники, інші шляхетні пани і пані завжди допомагали тим, хто потребував допомоги і підтримки матеріальної чи духовної, або разом узятих.
Благодійництво або ж, як казали римляни, меценатство присутні світогляду керівника фірми ТМ "Вігор" пана Ігоря Проць та висококваліфікованих фахівців цієї української компанії. За велінням власного серця вони приходять на допомогу, щоб спільними зусиллями здійснити культурно-мистецькі чи спортивні заходи, видати українську книгу чи випустити газету. Об'єднують всіх тих, кому не байдужа українська культура, українська писемність, українська мова.
 Торгова марка "Вігор" є однією з провідних галицьких фірм. Вона репрезентує новинки, формує потреби й уподобання, створює моду на ринку будівельних матеріалів.
 Гнуття арочних виробів, виробництво складних конструкцій та ламінування металопластикового профілю стали одним з основних напрямків цього українського підприємства.
 Справжньою родзинкою торгової марки стало виготовлення складних та ексклюзивних конструкцій склопакетів різних видів: типових, енергозберігаючих, протиударних, тонованих й візерункових.
 Саме плідна співпраця з кращими європейськими виробниками забезпечила естетичність та елегантність високоякісної продукції, що задовільняє найвишуканіші та найвибагливіші смаки замовників.
 Древнє місто над Прутом - Коломия, стала колискою фірми ТМ "Вігор". Тут у нелегкі  90-ті роки десятки працівників отримали роботу, а члени їх сімей - змогу навчатися, отримувати необхідну медичну допомогу, проводити літній відпочинок в дитячих закладах оздоровлення.
 Привітні обличчя, доброзичлива атмосфера й культура спілкування, разом з високим професіоналізмом і технічною обізнаністю працівників, створили позитивний образ даної торгової марки - фірми, де діють системи якості, що відповідають міжнародним стандартам і спрямовані на врахування мінливих вимог сучасного ринку.

 Приємні враження у мешканців та гостей писанкового міста викликає художній смак дизайнерів компанії, які вміло поєднують сучасний архітектурний стиль зі збереженням історичних традицій взірців світового зодчества при застосуванні широкого вибору своєї продукції.
 На сьогоднішній день підприємство динамічно розвивається і запрошує до співпраці дилерів, а на основі принципів взаємної вигоди створює виробникам привабливі умови для спільної роботи.
 Українська компанія продовжує християнські традиції доброчинності наших попередників - будівничого Івана Левинського, промисловця Василя Симиренка, гуманіста Митрополита Андрея Шептицького, знаних і  шанованих у всьому світі шляхетних українок пані доктора Марії Фішер-Слиж з Канади, почесного консула України в Австралії пані Зіни Ботте, письменниці Віри Вовк з Бразилії.
 
Тарас ЯБЛУНЕНКО

З нагоди двадцятилітнього ювілею Військово-Морських Сил Збройних Сил України фірма ТМ "Вігор" зичить українським військовим морякам мужності та наснаги, благополуччя й родинного затишку в благородній справі служіння своєму народові.

Три роки минуло з часу, коли до України завітав симпатичний чорнявий хлопець на ім'я Шон Вільямс.

Три роки минуло з часу, коли до України завітав симпатичний чорнявий хлопець на ім'я Шон Вільямс. Він в нас виконував почесну місію волонтера Корпусу Миру, державної програми уряду США. За такий короткий проміжок часу американець став справжньою зіркою, а все тому, що щиро полюбив все українське: вивчив мову, навчився грати на цимбалах, слухає автентичну українську музику, носить вишиванку, пише писанки перед Великоднем, цікавиться українським мистецтвом.
Щоразу при спілкуванні з Шоном відкриваються все нові й нові грані його особистості. Так, нещодавно він розповів, що ще вдома в Ценценатті, штат Огайо, коли дізнався, що їде до України, почав цікавитися її історією. Зовсім випадково зіткнувся із знаковою постаттю для Українського Чорноморського флоту контр-адміралом Святославом Шрамченком, який здобув славу на Батьківщині, але життя закинуло його за океан. Він ніколи не втрачав зв'язок з Україною. Така сильна любов до рідної землі зацікавила американця.
Шон Вільямс почав шукати всю можливу інформацію спершу на англійській мові, оскільки тоді ще не володів українською. Український контр-адмірал Святослав Шрамченко вісім років мешкав у США, зокрема в місті Філадельфія. Він видав більше двох сотень праць з історії українських національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. та відомостей про український військово-морський флот. Роботи, які Шон спершу віднайшов у бібліотеці і перечитав, дуже його зацікавили. Це зокрема: "Українські військово-морські школи 1918-1920 років", "Нарис подій в Українському Чорноморському флоті в 1918-1920 роках", "Підйом українського прапора на Чорноморському флоті", "Закон про український флот та його виконавці».
Розповідає іноземець, що в США про Святослава Шрамченка пам'ятають не лише українці діаспори, але й близьким він залишився американцям. Є декілька цікавих публікацій у пресі 1950-х років про нашого контр-адмірала.
Будучи енергійною людиною, Святослав Шрамченко займався музейною справою української діаспори у Філадельфії. Однією із найбільших пристрастей і радостей в житті відомого українця була філателія. Він володів однією з найбільших колекцій поштових марок в світі. Контр-адмірал сумував за морем в еміграції, тоді вирішив запровадити святкування "Дня Українського моря".
 - Це всі відомості, які я на той час міг знайти про цю людину, - розповідає волонтер Корпусу Миру. - З приїздом на Україну я певний час працював над собою, над вивченням мови та опануванням гри на цимбалах, звуки яких мене зачарували ще в Америці. Спершу я працював рік на Закарпатті  у звичайній школі. Вчив дітей англійської мови і разом з тим сам навчався української. Перші кроки мені важко давалися, але головне було не здаватися.
Потім доля закинула Шона у Коломию, що на Івано-Франківщині, де він вже два роки викладає в педагогічному коледжі англійську мову для майбутніх вчителів. За цей час американець розгорнув на теренах Західної України широкомасштабну етнографічну діяльність: танцює у відомому фольклорному ансамблі «Покуття», грає на цимбалах у колективі «Гуцулія», збирає фольклор в гірських селах, бере участь у конференціях, а також вивчає історію України.
Так полюбилася Україна гостеві з-за океану, що він зловив себе якось на думці: «Ось звідки Святослав Шрамченко черпав стільки наснаги у своїй творчості!». Наша Батьківщина має таку багату і славну історію та культуру, що поневолі закохуєшся в усе, що оточує. Хочеться тут жити, щоб глибше пізнавати сторінку за сторінкою України.

Вже українською мовою Шон вивчив український період з життя Святослава Шрамченка. З легкістю американець повідав про всі сходинки кар'єри контр-адмірала, починаючи від старшого ад'ютанта до міністра морських справ УНР. Він вважає, що постать Святослава Шрамченка є дуже важливою в історії України, але із здивуванням відмітив, що про нього мало хто знає. Щоб якось виправити цю ситуацію, американець вирішив і надалі вивчати біографію славного українця, шукати його праці у фондах бібліотеки Української Вільної академії науки у Нью-Йорку, куди їх передали родичі після смерті Святослава Шрамченка в 1958 році.
 - Минулого року влітку мені пощастило з'їздити в Крим, - із трепетом в голосі каже Шон Вільямс. - Я відвідав Севастополь і побачив, де творилася і досі твориться історія Військово-Морських Сил України. Цей край особливий. Мені хочеться, щоб всі сповна розуміли його роль в непростій історії української держави, щоб цінували велику роботу моряків у забезпеченні мирного неба над головами українців. Користуючись нагодою, бажаю всім послідовникам Святослава Шрамченка бути щирими патріотами, славити Україну і пишатися своїм корінням.

Оксана РИЖУК,
член НСЖУ

У Севастополі завершився міський конкурс, присвячений 20-річчю Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

У Севастополі завершився міський конкурс, присвячений 20-річчю Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Проводився він з метою популяризації військово-патріотичної роботи в навчальних закладах міста, розвитку здібностей обдарованої учнівської й студентської молоді, формування почуття національної гордості, ціннісного ставлення до Батьківщини та свого краю, захисників Української держави. Організаторами конкурсу стали Севастопольська  організація Спілки офіцерів України, газета "Флот України", газета "Слово Севастополя", портал "Українське життя в Севастополі" та громадська організація  "Інститут розвитку громадянського суспільства" (м. Коломия). Пропонуємо читачам ознайомитись із творами переможців.

ВІЙСЬКОВИЙ МОРЯК - ЦЕ ПОКЛИК ЧИ ПРОФЕСІЯ?

Для себе я одразу вирішив стати військовим моряком, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю покликання. Адже з давніх-давен моряки відрізнялися безмежною відданістю Батьківщині і готовністю свідомо віддати за нього життя, користувалися незаперечним авторитетом військової присяги, мали високі почуття військової честі і військового обов'язку як серед офіцерів, так і серед матросів. Відрізнялися стійкістю і завзятістю у бою, готовністю до подвигу, відданістю кораблю, його прапору, його традиціям, готовністю прийти на допомогу народам, які опинилися в біді.
Професія військового - це мужня професія. Ми захисники! За нами - країна! Ми завжди виконуємо всі покладені на нас завдання. Це цілодобовий ризик, готовність до небезпеки 24 години на добу, помножені на довгі роки.
Професія військового моряка - це красива професія! Її красять найкрасивіша військова форма і бойові нагороди. Її красять повсякденні та святкові ритуали, військова музика - пісні, марші, сигнали. Ті, кому випала честь хоч раз побувати на військовому параді, присвяченому Дню Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, чи на параді кораблів присвяченому Дню Вйськово-Морських Сил в Севастополі, мабуть, отримали неймовірне враження. Не мабуть, а точно! Ми демонструємо ту силу і могутність, яка дозволяє нам поглянути на себе збоку і показати себе людям. Так. Вражень від параду і його учасників безліч! Діти від емоцій не хотіли навіть морозива, лише запитували, чи можна і їм підбити під каблук "дзенькання", аби вони могли ходити "так голосно і красиво, як ці хлопці в погонах".
Бути військовим моряком в усі часи вважалося покликанням сильних і безстрашних людей. В морських походах здобували вони необхідні морякові якості, які допомагали непохитно переносити жорстокі шторми, холод Арктики, нестерпну спеку й духоту тропічних широт. Хто хоч раз тримав у своїх руках штурвал або, стиснувши зуби, стояв під час шторму на палубі, хто приймав в обличчя солоні бризки моря, той ніколи не залишиться байдужим до морської справи й пов'яже своє життя з морем. У багатьох з нас ще з дитинства один тільки вигляд безкозирки викликав гаряче прагнення бути там, де виють ураганні вітри й над кораблями здіймаються пінливі вали, де людина підкоряє собі стихію, загартовуючи свою волю і характер. Відважні, мужні матроси й офіцери, що видаються у флотоводці й  талановиті кораблебудівники, протягом багатьох років створювали українські Військово-Морські Сили, що заслужили повагу народів світу й нев'янучу славу своїм нечуваним героїзмом і служінням Батьківщині.
Чого тільки вартий відчайдушний вчинок екіпажу сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка, які першими підняли Державний прапор України і вийшли з мирною метою, направляючись в порт Одеса. Ідучи в Одесу, СКР-112 протягом 8 годин переслідувався російськими військовими кораблями й літаками, що намагалися зупинити бунтівний корабель, в зв'язку з чим останній і набув популярності. Для зупинки СКР-112 застосовували: стрільбу з ракетно-артилерійської установки в повітря по курсу корабля, небезпечне маневрування зі зближенням з ціллю тарана і нанесення ушкоджень, спроби висадження на корабель групи захвату. Пізніше переслідувачі були готові в будь-який момент за наказом командування ЧФ відкрити вогонь і потопити корабель.Але вони досягли своєї мети, в результаті чого, СКР-112 - перший корабель Військово-Морських Сил України. Це яскравий приклад любові і відданості своїй справі та Україні. Його вчинок дав змогу іншим відчути, що в Україні є флот і що є люди, за якими треба піти і з якими можна буде створити свій національний флот. Легендарний командир Сергій Настенко достойний звання Героя України!
Військовий моряк - це поклик чи професія? Вирішувати вам самим! Ми для себе вже вирішили!
Слава Україні! Слава її Збройним Силам! Слава національним Військово-Морським Силам Збройних Сил України! Слава Героям України! Слава Українському народу!

Олександр ОДИНЕЦЬ,
старшина 2-ї статті 
Академії Військово-Морських Сил ім. П.С. Нахімова

ЗВИТЯЖНІ МРІЇ КОСТІ-МОРЯКА

Шлях нашої морської держави до власного флоту багатостраждальний і драматичний. І проторували його істинні офіцери-патріоти. З ризиком для власної кар'єри, у гострих сутичках з горе-"реформаторами" від політики, ці нащадки героїчних гетьманів безкомпромісно відстоювали право українського флоту на життя.
В когорті  мужніх поборників відродження українського флоту гідне місце належить капітанові першого рангу у відставці, нині викладачеві Академії ВМС України ім. Нахімова Костянтинові Опанасовичу Іванко.
Запального хлопчину в безкозирці в його віддаленому від моря селі Колісники, що на Полтавщині, недаремно прозвали Костею-моряком. Потомок багатьох землеробських поколінь, що зроду не бачив моря,  відчайдушно марив морськими походами і своє майбутнє пов'язував із звитягою і романтикою морської служби. Тоді Костя ще не знав, що стане причетним до формування нового флоту нової країни, стоятиме біля самих його витоків. 
Наполегливість і впертість, сильна воля і сумлінний труд привели хлопця до здійснення його мрії. Після закінчення 10 класу Костянтин за станом здоров'я не зміг поступити до Севастопольського вищого військово-морського училища ім. П.С.Нахімова. Та перша невдача не зламала волі хлопця. Вже сама доля ніби взяла під свій захист його мрії і  невидимою рукою   відвертала від неправильних рішень.
Він потрапив на Північний флот.  Фатум "підкоректував" майбутнє Костянтина. На кораблі, на якому він служив, раптом волею якоїсь злої випадковості одна по одній стали виникати надзвичайні ситуації, яким  командири тоді  не могли дати ради. Тоді командувач флотом зібрав усіх і сказав: "Капітани першого та другого рангів не справилися, тож призначимо лейтенантів - нехай спробують!" Одному з таких лейтенантів судилося стати молодому Іванко. І він справився! А далі - 6 безперервних років служби на кораблях. Потім - успішне закінчення військово-політичної академії в Москві,   призначення на Чорноморський флот, посада заступника командира   бригади  в с. Ново- озерне під Євпаторією, і нарешті - начальник політвідділу 17-ї бригади кораблів охорони водного району. Здавалося б - мрія здійснилася! Та насправді все найскладніше ще було попереду.
1991-1992 роки... Період краху і розгубленості, відчаю і - боротьби! Не сотнями - тисячами тріщали і розбивалися долі і кар'єри, ламалися найсильніші - відступали, зраджували, продавалися, спивалися... Шукали і не знаходили відповіді на основне питання - приймати присягу вірності народові молодої України після розпаду СРСР чи... Настав час приймати рішення. І Костянтин Опанасович його прийняв. Це було тверде чоловіче рішення, рішення українця і патріота - присягу на вірність народові України прийняти! Флоту України - бути!
Через приниження і випробовування, відмову від посад і загрози довелося пройти... Було важко, але підтримували  близькі, друзі, родина. Було скрутно, але допомагала воля і бажання будь-якою ціною вибороти рідній країні право на власний флот! Треба було пережити справжню неоголошену війну за флот України. І він пройшов і виграв цю війну.
 Кажуть, що люди, яким пощастило здійснити дитячі мрії, - щасливі люди. А якщо ці мрії пов'язані з розбудовою власної держави, з її щастям і процвітанням, - то такі люди самі стають часткою історії, кращими синами  своєї землі. Власне, така доля судилася й Костянтинові Опанасовичу Іванко - колишньому запальному і звитяжному Кості-моряку...

Мавілє ВЕЛІЄВА, 
Дар'я ЗАБАННИХ

Севастопольський індустріально-педагогічний колледж

Я українець! І душею й тілом...

Я українець! І душею й тілом,
В мені тече та незбагненна кров,
Що в жили влита моїм козацьким дідом,
В мені його і слава і любов.

В думках моїх - Тараса заповіти,
В душі моїй - пісень святих слова,
На вишиванці - українські квіти,
В руках  навік - Богдана булава.
Я виростатиму з любов'ю до Вітчизни,
Я предків шануватиму в віках,
Я прапор волі від роду і до тризни
Міцніше хліба триматиму в руках.

Хай знає ворог вільного народу -
Я підростаю - іде його кінець!
Бо лише воля бранцю в нагороду,
Лише свобода - для козака вінець!

Василь КОВТУН

З нечисленної організаційної групи майбутніх Військово-Морських Сил до сучасного виду Збройних Сил України з багатотисячним особовим складом виріс національний військовий флот за двадцять років.

Кожен ювілей, як і людина, має свою біографію. З нечисленної організаційної групи майбутніх Військово-Морських Сил до сучасного виду Збройних Сил України з багатотисячним особовим складом виріс національний військовий флот за двадцять років.
Відродження військового флоту об'єднало українську родину від неосяжних степів Донеччини до Карпатських гір, від синіх озер та річок Полісся до берегів Чорного моря стало тим струмочком, що привів нас до великої повноводної ріки - національно-державного відродження.
Для Військово-Морських Сил України пам'ятною датою є 5 квітня 1992 року, коли відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України" розпочалося відродження військово-морської слави незалежної України.
 Тоді все було вперше. І перший командувач, і вперше піднятий Державний прапор на українському кораблі. Перші оперативно-тактичні навчання військових кораблів, морських піхотинців, базової та палубної авіації. Відбувся перший військовий парад частин та кораблів Військово-Морських Сил України в місті Севастополі. І перші океанські походи українських військових кораблів до берегів США, Франції, Великої Британії, Португалії, Ізраїлю, ОАЕ. Було проведено перші міжнародні навчання у складі багатонаціональних частин та з'єднань.
Споконвіків Чорне море наповнюють води прадавнього Дніпра-Славутича, швидкоплинного Дністра й прекрасного голубого Дунаю. Оповита чаром легенд, дум і переказів морська стихія об'єднала ті країни, які вона ж і роз'єднала. Ця акваторія стала зоною довір'я, взаєморозуміння та співробітництва у військово-морській галузі.
Українсько-російське командно-штабне навчання "Фарватер миру", українсько-американське військово-морське навчання "Сі Бриз", участь у здійсненні багатонаціональних військових навчань та активацій у складі "Чорноморської групи військово-морського співробітництва (BLACKSEAFOR)", активна участь в програмі "Партнерство заради миру", виконання миротворчих, гуманітарних й пошуково-рятувальних завдань відіграють важливу роль в підвищенні міжнародного авторитету нашої Вітчизни.
Історія зберегла для нащадків славні імена військових моряків-українців: матроса Петра Кішку, контр-адмірала Михайла Білинського, адмірала Ярослава Окуневського, морського міністра Святослава Шрамченка.
Гнані злою долею залишили землю предків десятки мільйонів українців, котрі в країнах своїх розселень відзначали День моря, пам'ятний день, коли 29 квітня 1918 року, Чорноморський флот колишньої Російської імперії став власністю українського народу.
Українські патріоти жертовною працею творили майбутнє самостійної, суверенної, соборної України на те, щоб ми, сущі в Україні та за її межами могли сказати один одному "Я з тобою. Я поряд. Я завжди буду поряд".
Нині на просторах Світового океану майорять прапори Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Не видумані, не запозичені. Знамена князів київських, хоругви славних гетьманів наших, стяги Української Народної Республіки.
Тож з Днем народження Вас, вельмишановні українські військові моряки!  А за давньою морською традицією - попутного вітру і сім футів під кілем!

Микола СОЛОНЕНКО,
ветеран військової служби, місто Коломия

...з нагоди 20-річчя відродження національних ВМС зичимо нашим колегам з "Флоту України" міцного здоров'я, творчих здобутків та йти надалі в кільватері флотського життя!

Коли два десятки років тому сама історія поставила питання руба щодо створення флоту незалежної української держави, на світ з'явився Указ Президента України за №209 від 5 квітня "Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України", де у другому пункті йшлося про формування ВМС України. На жаль, сам процес формування більш активно розвивався "знизу", аніж "зверху", тому чимало можливостей тоді було втрачено.
Перший Президент відверто проґавив можливість привести до присяги готовий до такого розвитку подій особовий склад Чорноморського флоту. Проте, власне, мало хто чекав рішучих дій від колишнього ідеолога комуністичної партії республіканського масштабу...
Отже, новітня історія українського флоту почалася з романтиків-патріотів - зі славнозвісної орггрупи Бориса Кожина, що згодом згуртувала флотських офіцерів - українців з усіх куточків колишнього СРСР.
Спочатку, у матеріальному сенсі, в активі командування не було нічого - частини та управління лише створювалися, кораблі або добудовувалися на миколаївських верфях, або ледве не з боєм "відбивалися"  на переговорах з розподілу спадщини Чорноморського флоту СРСР.
Проте, було Слово, що об'єднувало всіх українських моряків, і це слово ніс їм часопис відроджених ВМС - газета "Флот України", що за своїм віком молодше самих Військово-Морських Сил лише на півтора місяця, бо флотське видання було зареєстровано  вже 15 травня 1992 року.
Потрібно повернутися, хоча б подумки, до Севастополя початку 90-х років, щоб зрозуміти, яку роль відігравала газета "Флот України" під час розквіту українофобських настроїв, які розпалювала шовіністична преса російських та проросійських ЗМІ.
Газета "Флот України", крім вирішення суто відомчих завдань, ще виступала єдиною трибуною патріотичних сил, з якої вони давали відсіч кримським сепаратистам.
Проте головною метою видання завжди було об'єктивне інформування військових та цивільної громадськості про розвиток Військово-Морських Сил України. На пальцях однієї руки можна  перерахувати походи українських кораблів у рамках міжнародних навчань, різноманітних операцій, де не працювали б флотські журналісти. Так уже двадцять років "Флот України" веде літопис ВМС ЗС України. Флотську газету добре знають не тільки в матроських кубриках та командирських каютах. Серед її численних нагород є й "Почесна відзнака за заслуги перед Севастополем", якою, між іншим, серед інших міських ЗМІ похизуватися не може ніхто...

Так саме як Військово-Морські Сили України за двадцять років здолали чимало знакових етапів свого розвитку, так і "Флот України" не стояв на місці.
Сьогодні "Флот України" - не лише газета Міністерства оборони України, що виходить тричі на тиждень,  це й потужний сайт, до речі, доволі популярний, виходячи з кількості та "географії"  його відвідувачів; це й видавець загальноукраїнського журналу "Морська держава", що відмітив днями 9 років з дня виходу свого першого номера.
Варто згадати й "бібліотеку" "Флоту України" - десяток найменувань книг, брошур та буклетів, виданих у різні часи та за різною тематикою - головним чином з історії флоту та політології. Попереду в планах творчого колективу чимало масштабних проектів, зокрема, кількатомне видання історії українського флоту: з давніх часів  - до наших днів. До нього, крім того, у розділ новітньої історії увійдуть ексклюзивні матеріали з міжнародних навчань, візитів та інших пам'ятних подій двадцятиріччя відродженого українського флоту.
Проте, якщо хтось думає, що цей шлях військовими журналістами подолано безперешкодно та на єдиному диханні, то він помиляється. Вистачало й перешкод, й підводних течій... Так протягом восьми років журналісти вели кочовий спосіб життя, не маючи постійного приміщення для своєї редакції.
У першу половину свого існування "Флот України" майже щорічно змінював свої "порти приписки", бракувало оргтехніки, власної друкарської бази. Але чого не бракувало ніколи, то це цілеспрямованості та ентузіазму при виконанні поставлених завдань.
Отже з нагоди 20-річчя відродження національних ВМС зичимо нашим колегам з "Флоту України" міцного здоров'я, творчих здобутків та йти надалі в кільватері флотського життя! Сім футів вам під кілем та хай вам щастить!

Олександр БОРОДА

Телерадіоцентр ВМСУ "Бриз" був заснований у 1994 році за ініціативи групи офіцерів виховного відділу та особисто військового журналіста капітана 2 рангу Мирослава Мамчака.

Телерадіоцентр ВМСУ "Бриз" був заснований у 1994 році за ініціативи групи офіцерів виховного відділу та особисто військового журналіста капітана 2 рангу Мирослава Мамчака. Чималих зусиль до створення ТРК  доклав тодішній командувач ВМС Михайло Єжель.
 Отримати ліцензію на мовлення за тих часів було непросто. Загальними зусиллями тоді вдалося отримати не ліцензію, а тимчасовий дозвіл, і лише на півроку. В ці півроку треба було вкластися з організаційними питаннями: приміщенням телерадіоцентру, його технічним оснащенням та підбором фахових кадрів.
 Щоб краще уявляти, якими тернами торував собі шлях перший телерадіоцентр  Українського військового флоту, варто пригадати, що то були за часи.
 Перші кроки незалежної держави, перші кроки становлення Національного флоту. Місто, кероване комуністичною міськрадою, через власні ЗМІ розпалювало неприязнь до всього українського. Матросам на вулицях жбурляли в очі сіль, з офіцерів зривали кокарди з тризубом. Українське слово в ефірі викликало просто звірячу лють.
21 листопада 1994 року спливав термін тимчасового дозволу на мовлення ТРЦ "Бриз", виданого Національною радою телебачення і радіомовлення України. Того ж  дня вийшла його перша телевізійна програма. Саме цей день бризівці вважають своїм днем народження, шанують його й відмічають щорічно.
Першу телепрограму, що вийшла після отримання ліцензії, з вітанням тодішнього командувача ВМС віце-адмірала Володимира Безкоровайного, сьогоднішні бризівці бережуть як реліквію. Командувач висловив тоді сподівання на об'єктивне та всебічне висвітлення  процесу становлення Українського військового флоту. А Мирослав Мамчак у відповідь розцінив видачу ліцензії як довіру, як завдання, покладене на плечі працівників ТРЦ "Бриз", сприяти  розбудові Військово-морського флоту, інформаційно забезпечувати всі процеси його становлення.   
Сьогодні програми ТРК "Бриз" виходять в ефір щоденно на власному каналі в Севастополі та на телеканалі "Крим".
 Журналісти ТРК "Бриз" беруть участь у міжнародних навчаннях, постійно знаходяться у вирі подій не лише українських ВМС, а й  інших військових формувань, що перебувають на теренах нашої держави. 

 З 16 жовтня 2010 p. керівником ТРК "Бриз" призначений капітан 2 рангу Іван Чміль. У ТРК цей військовий журналіст прослужив від початку її створення. Креативний, талановитий, залюблений у свою справу, користується повагою колег-журналістів. На момент призначення він очолював редакцію телебачення.  Капітан 1 рангу Мирослав Мамчак пішов на заслужений відпочинок. Хоч досвід роботи на ТРК у М. Мамчака просто колосальний, але поки що не віднайшлося для нього цивільного місця поруч з колегами.
 "Бриз"  сьогодні є вагомою телерадіокомпанією в інформаційному просторі Криму та України в цілому: забезпечує Збройні Сили та мешканців регіону мовленням на трьох радіо- і двох телевізійних каналах, являється визначним ЗМІ не лише в регіоні, а й в Україні. "Бриз" плідно співпрацює з телеканалами Інтер, НТН, ICTV, 5 каналом, регіональними телерадіокомпаніями.
Сім футів під кілем вам, шановні колеги, в бурхливому інформаційному океані!

Лідія СТЕПКО
("Кримська світлиця", скорочено)

Капітан 3 рангу Олександр Клюєв не встигав відповідати на перехресні питання, які ставили йому старші командири й офіцери штабу ЧФ. Суть зводилася до одного: відмовся, напиши рапорт, що нічого не відбулося. - Відбулося, - не погоджувався Олександр, - ми вважаємо себе вже військовими моряками України.

3-тя рота Школи водолазів ЧФ

Після переможного Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, який майже абсолютною більшістю громадян в єдиному духовному пориві підтвердив Акт проголошення незалежності України, навколо Чорноморського флоту почала формуватися пустеля відчуження від українського центру. Як корабель у жорстокому штормі більше слухається дужого вітру, ніж свого руля, Чорноморський флот все більше виходив на курс політичних поривів, які почали потужно віяти з московського Кремля. Проголошення у Біловезькій пущі Співдружності Незалежних Держав було обране тим маяком, який без огляду на волю українського народу мав просвітити шлях відновлення спочившої в тій же пущі радянської колоніальної системи. Тож при мовчазному спогляданні з київських гір командування флоту зайняло відверту позицію ігнорування незалежності України і проголосило курс служіння СНД - йому почали складати гімни і пророчити велике майбутнє. Російський флот був негайно проголошений флотом СНД, і старими радянськими методами до нього почали силовим методом заганяти всіх, хто носив флотську форму.  
Спішили, бо 10 січня 1992 року флотська газета "Флаг Родины" без дозволу штабу флоту опублікувала звернення Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кравчука до військовослужбовців Збройних Сил, що дислокувалися на території України. У зв'язку з тим, що Україна приступила до створення власних Збройних Сил, перший Президент України закликав військовослужбовців «спокійно і розсудливо зробити особистий вибір і визначитися відносно подальшого проходження військової служби» і до 20 січня скласти присягу на вірність народу України.
Та на Чорноморському флоті вже розхитували політичний шторм і робили все можливе, щоб дане звернення не дійшло до адресатів. За публікацію звернення Президента України командувач флоту адмірал І. Касатонов головного редактора газети капітана 1 рангу Ярослава Князя відсторонив від посади і звільнив в запас, велика частина тиражу газети була знищена. Процес створення Збройних Сил України на флоті був обкладений глибокою мовчанкою, інформація зі столиці України стала блокуватися. Прийняття військової присяги на вірність народу України на флоті було заборонено, особистий вибір, про який мовив президент, було підмінено особистим вибором командувача флоту, вірніше вибором, на який вкажуть у Москві.
Однак існувало радіо і телебачення, заблокувати які в районах дислокації флоту командувач змоги не мав. Тож інформація до підрозділів флоту пробивалася. І, як того не хотілося командуванню, питання особистого вибору перейшло в кают-компанії офіцерів, кубрики і казарми особового складу, гостро обговорювалося на зборах офіцерів і мічманів.
Школа підготовки водолазів Чорноморського флоту не була виключенням. Начальник Школи капітан 1 рангу О. Крамаренко виступив категорично проти складання української присяги без відповідного особистого розпорядження командувача флоту. А от командир 3-ї роти Школи водолазів Олександр Клюєв мав інший погляд на вирішення цього питання і вважав, що особистий вибір кожного ніхто не вправі ні замінити, ні відмінити.
Обговоривши з офіцерами своєї роти звернення президента, дійшли висновку, що слід особисто визначатися в установлені терміни, і стали готуватися до урочистої події. Та про проведення урочистого ритуалу не було й мови, рота була б заблокована і розпорошена. Тому вирішили ритуал складання присяги провести в приміщенні канцелярії роти.
18 січня 1992 року. Цей день став особливим днем у процесі відродження національного флоту України. Цього дня волею невеликої групи морських офіцерів була розірвана шовіністична блокада процесу створення морської складової збройного щита України. І з цього ж дня, незважаючи на силову протидію, бере свій початок відродження морської ратної слави українського народу.
І, як усе велике, виглядав цей день по-робочому просто. Перед обідом у визначеному приміщенні зібралися офіцери роти. Першим військову присягу на вірність народу України склав командир роти капітан 3 рангу Олександр Клюєв, за ним - його заступник капітан 3 рангу Віктор Кравченко, командири навчальних взводів капітан 3 рангу Борис Цимбал, капітан-лейтенант В'ячеслав Гладніков, мічман Сергій Рябінін, його заступник мічман Олег Бєлов, старшина роти старший мічман Микола Журавльов. Разом з ними присягу склали капітан 2 рангу Микола Тихонов, капітани 3 рангу Яків Древаль, Петро Піддубний та більше 20 мічманів Школи водолазів.
Спершу офіцери не вважали за необхідне підключати до ритуалу складання української присяги курсантів-матросів строкової служби. Але матроси наполягли, і того ж дня майже всі матроси 3-ї роти водолазів присягнули на вірність народу. Першими українськими матросами при відсутності ще самого українського флоту стали матроси А. Бутрин, О. Волинець, О. Прищепа, В. Сапожник, І. Влад,  В. Бобик, А. Низвицький, А. Крутько, Гергало, А. Товкач, І. Данчук, І. Коваленко, В. Костін,  С. Голобородько, І. Аверичев, С. Фесенко, В. Тхір, Ю. Яремчук, А. Мальков, А. Кулагін, І. Антонюк, М. Зінчук,  Шуляк, А. Деркач, С. Руденко, В. Пашун. У той же день О. Клюєв направив списки з прізвищами осіб, які склали українську присягу в Міністерство оборони України.
Через три дні на телеканалі Севастопольської державної телерадіокомпанії прозвучало інформаційне повідомлення про складання військової присяги народу України у Школі водолазів, що було визначене як початок українізації Чорноморського флоту. Ця новина створила своєрідну вибухову інформаційну хвилю у штабі флоту, почалися розслідування і допити командуванням винуватих і невинних. 
Капітан 3 рангу Олександр Клюєв не встигав відповідати на перехресні питання, які ставили йому старші командири й офіцери штабу ЧФ. Суть зводилася до одного: відмовся, напиши рапорт, що нічого не відбулося.
- Відбулося, - не погоджувався Олександр, - ми вважаємо себе вже військовими моряками України.
Як останній аргумент вмовляння Клюєва його разом з офіцерами роти викликали до помічника командувача флоту капітана 1 рангу В. Долгова. Необхідного результату знову не вийшло. Тоді Олександра Клюєва викликали до командувача флоту.
Адмірал І. Касатонов спершу взявся вихваляти професійні якості офіцера, мовляв, знаю тебе по спільній службі в дивізії протичовнових кораблів, і вдав, що не відає про українську присягу: що там у твоїй роті сталося?
Та, отримавши вичерпну доповідь, став умовляти О. Клюєва домовитися, що він, мовляв, не приймав українську присягу, а... демонстрував волевиявлення, а воно не заперечується! Та О. Клюєв принципами перед адміралом не поступився і від прийнятої присяги народу України не відмовився.
Аж тоді адмірал І. Касатонов проявив справжній намір своєї бесіди: на підконтрольному йому флоті офіцерів з присягою України не повинно бути.
Олександра Клюєва відсторонили від посади і заборонили допускати на територію Школи водолазів. Не дозволили навіть забрати свої особисті речі із службового кабінету.
- Ти, хохол, ще потанцюєш в мене гопака, - знущався над офіцером начальник Школи капітан 1 рангу О. Крамаренко, силоміць випроваджуючи його за межі військової частини.
Клюєв почав шукати однодумців і таких знайшов у севастопольській організації Спілки офіцерів України, в роботі якої брав активну участь до кінця своїх днів.
Після створення організаційної групи ВМС України Олександр Клюєв зі своїми офіцерами був зарахований до її складу і гідно пройшов свій службовий і життєвий шлях.
У другій половині квітня 1992 року до орггрупи ВМС України прибули й матроси його роти, вони вже більше не могли стерпіти тиску командування з вимогою відмовитися від української присяги. Молоді матроси-водолази капітана 3 рангу Олександра Клюєва першими пішли за покликом своєї Батьківщини і стали першими моряками вітчизняного флоту, стали такими у час, коли різноманітні політичні антиукраїнські сили щосили роздмухували у Севастополі і на флоті політичний шторм.
Командир роти водолазів капітан 3 рангу Олександр Клюєв, сибіряк з народження, став братом українців по духу, свідомо і твердо першим з офіцерів Чорноморського флоту заявив про свою готовність служити в українському флоті і склав присягу на вірність народу України. Увібравши в себе вільний дух української землі, він зробив перший крок, який затим перетворився в рух за відродження флоту України. «Клятвопреступник», «зрадник Росії» були чи не найлегшими епітетами, якими зі шпальт газет, з телерадіоефіру, у виступах на численних мітингах постійно нагороджували офіцера противники незалежності українського народу. Протягом чотирьох місяців, до часу створення організаційної групи, він твердо й непохитно витримував морально-психологічний тиск, переслідування і приниження, але не відмовився від слів присяги. Не легше йому приходилося і під час служби у ВМС України. Ніхто його не захищав, він, захищаючись, сам боронив і честь майбутнього українського флоту, в створення якого вірив непохитно. Він увібрав у себе кращі риси і традиції українського офіцера, душею сприйняв виклики нового часу і по праву став героєм національного флоту України. Своїм прикладом Олександр Клюєв продемонстрував всім на флоті, що поклик народу до волі і свободи силою не спинити. 
Однак морально-психологічна ситуація, яка супроводжувала становлення вітчизняного флоту, не могла не позначитися і на здоров'ї перших офіцерів ВМС України. Першим серед членів організаційної групи Військово-Морських Сил України пішов з життя Олександр Клюєв, який залишився закарбованим на скрижалях історії українського флоту.          
  
1-ша Об'єднана школа підготовки спеціалістів ЧФ: з прапором України - на віки!
1
7 листопада 1991 року. Подібного міського заходу Севастополь не бачив, напевно, з 1917 року. Центральними вулицями міста з оркестром і барабанщиками під великим жовто-блакитним прапором крокувала парадна колона військових моряків 1-ї Об'єднаної школи підготовки спеціалістів навчального загону Чорноморського флоту імені адмірала Октябрського. Моряки у парадній формі, поротно, коробка за коробкою, під ритми оркестру і барабанний бій чітко карбуючи крок, йшли з веселим настроєм. Перша рота співала "Ще не вмерла України...", поряд з колоною моряків бігла малеча, намагаючись втримати крок і бути схожими на матросів. Легкий бриз надимав жовто-блакитний прапор, який супроводжувала прапороносна група з оголеними шаблями.
Перехожі на вулицях, військові і цивільні, здивовано зупинялися, бо вперше бачили військових моряків не під звичними флотськими знаменами, а під Державним прапором недавно проголошеної незалежної України. Дівчата, як завжди, привітно й кокетливо задивлялися на матросів, більшість перехожих весело вітали моряків.
Сивочолі ветерани, які за багаторічною традицією вийшли за старою звичкою в центр міста і...  замість демонстрації трудящих під червоними прапорами побачили жовто-блакитний прапор над колоною моряків, лише мовчки кивали головами: часи змінюються, як то буде далі...
Севастополь у ті дні готувався до Всеукраїнського референдуму, призначеного Верховною Радою України на 1 грудня. Флотське життя ще тримало звичний ритм. Офіційне святкування 7 листопада було відмінене, але ніхто тим особливо не переймався. Не буде військового параду - проведемо стройову прогулянку містом, - на той час рішення командувача флоту ще було вирішальним у Севастополі. Тому, не беручи до уваги позицію міської влади, видали розпорядження 1-й Об'єднаній школі спеціалістів флоту продемонструвати мешканцям міста єдність флоту, непорушність його традицій, а разом з тим вчергове продемонструвати, хто тут господар. Такі прогулянки почали проводити щонеділі, за спеціальним графіком.
І моряки пішли так, як наказав їм начальник Школи капітан 1 рангу Польовий Валентин Пилипович. А наказав він їм йти під Державним прапором Української держави - є держава Україна, ми її громадяни і захисники, і нам тепер під прапором України служити повік-віків, назавжди!
Капітан 1 рангу Валентин Польовий особисто вручив командиру 5-ї роти Державний прапор України і наказав іти під ним, бо з дня проголошення незалежності України і всі ми стали її воїнами, збройними захисниками українського народу. Ініціативу командира Школи підтримали офіцери-викладачі капітани 3 рангу Геннадій Ситніков і Володимир Ященко. А сам прапор Валентину Польовому подарував редактор газети Навчального центру ЧФ капітан-лейтенант Микола Гук, на той час голова севастопольського товариства української мови "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка.  Подарований "Просвітою" прапор гордо замайорів на вулицях флотської столиці - як колись у далекому 1917 році. Подивитися на прогулянку під українським прапором вийшли навіть офіцери наради, що проходила у штабі флоту.
І дива в тім тоді ще ніхто не бачив... 
2
Проте диво, точніше - грубе порушення флотських традицій, перевищення службових повноважень і порушення наказу командувача флоту начальником Школи розгледіли у штабі Чорноморського флоту відразу, як отримали доповідь про проведену стройову прогулянку Об'єднаної школи. Там уже складали проект плану протидії відродженню Військово-Морських Сил України і вирішили розпочати її з ритуалу складання молодими матросами військової присяги не українському народу, а СНД, за яким розглядали можливість відродити щойно почивший у бозі Радянський Союз.
Проте з оргвисновками щодо В. Польового довелося зачекати. На флот приходило молоде поповнення з більшості колишніх  республік Союзу РСР і спершу направлялося до 7-го навчального загону ЧФ ім. Октябрського. Коли в одній казармі Школи спеціалістів стрілися новобранці з Вірменії і Азербайджану, між республіками яких точилася війна за Карабах, у казармі між ними розпочалася справжня битва. В хід пішло все, що можна було взяти в руки: табуретки, тумбочки, спинки ліжок... Бійку зупинили лише пострілами зі зброї, потім з великими труднощами учасників протистояння розвели по різних казармах. У великій мірі для встановлення порядку й дисципліни спрацювали авторитет та позиція начальника Школи. Тут уже штабу флоту було не до українського прапора, справитися б з міжнаціональними проблемами, тому розгляд справи Польового дещо відклали.

3
Ритуал складання військової присяги у 7-му навчальному загоні ЧФ імені адмірала Октябрського переносили тричі. Причинами стали проведені опитування, згідно з якими матроси, призвані з України, відмовлялися складати присягу невідомому їм СНД, а виявляли бажання присягати українському народу. У цьому їх підтримували новобранці з кавказьких і середньоазіатських республік. Валентин Польовий розробив списки, за якими представники республік мали б складати присягу власному народу, і під загальне схвалення оголосив новобранцям. Штаб ЧФ виступив проти такої позиції, виставивши вимогу - всіх матросів без винятку приводити до військової присяги СНД.
Головний штаб і командування ВМФ СРСР у Москві в одноосібному порядку в кінці грудня 1991 року оголосили Головний штаб ВМФ РФ Головним штабом ВМФ СНД, Чорноморський флот - флотом "стратегічним" і складовою частиною флоту СНД. Військово-Морським Силам України в цьому флоті місця не передбачалося.
Врешті-решт, дату приведення до присяги молодого поповнення флоту призначили на 26 січня 1992 року. Але тут сталося непередбачуване. Редактор малотиражної газети навчального загону «Вимпел» Микола Гук під Новий 1992 рік випустив газету з текстом військової присяги на вірність українському народу і Гімном України. Не встигли колишні політпрацівники флоту розібратися з цим зухвалим капітан-лейтенантом, як він через тиждень, 8 січня 1992 року, випустив черговий номер газети Школи з великою редакторською статтею "О Україно, о рідна ненько, тобі вірненько присягнем". У газеті були написані рядки, від яких в офіцерів штабу флоту волосся на голові ставало дибки, подібного у Севастополі ніхто не писав з 1920 року: "Україно! Запам'ятай цей день. Коли вперше за тисячолітню історію сини твої від зелених Карпат до Чорного моря, від голубого Дунаю і до тихого Дону присягають на вірність не хану татарському, не королю Речі Посполитої, не монарху австро-угорському, не самодержцю престола російського і не колишньому центру, а тобі - матері рідній! Хай цей день увійде у історію нашу чистим, світлим і щасливим днем життя, яке збираємося будувати, а якщо виникне потреба, то й надійно захистити.
Хай цей день запам'ятають й ті, кого ще, можливо, не покидає надія поживитися за рахунок нашого трудолюбивого, гордого і доброго народу. Це нікому не буде дозволено. Чужої землі нам не треба, но і п'яді своєї землі не уступимо нікому. В цьому ми тверді і непохитні. Сили нам надихає безсмертний дух наших предків - дружинників княжих і козаків запорозьких, січових стрільців УГА і бійців УПА. Ім'я їм віднині - Збройні Сили України.
...Не на пустому місці народилася і наша присяга Україні. Наша присяга - це ниточка історії з клубка вірності народу. Вона ніколи не переривалася і не перерветься ніколи, оскільки заповнена свободолюбивим духом народу. А в світі нічого міцнішого немає. Давайте пам'ятати про це, пам'ятати при кожнім вимовленім слові священної клятви, на кожному кроці в своєму житті. Давайте служити так, щоби відродити істинну козацьку, стрілецьку, воєнно-морську славу Вітчизни нашої...".
Газета викликала переполох у штабі ЧФ і лягла на стіл командувача. Адмірал І.Касатонов викликав редактора до себе. Зустрів спокійно, вислухав. Тоді сказав:
- Запам'ятайте, пане Гук! Не я зрадник. Вас зрадять ваші, кому ви зараз вірите і за ким пішли.
За наказом командувача флоту Миколу Гука звільнили з посади редактора газети і подали документи на його звільнення в запас. Звеліли розібратися і з начальником Школи спеціалістів і вияснити, як він там здійснює керівництво редакцією і видавництвом.
У штабі флоту міркували, що редактор малотиражки не міг працювати без керівництва начальника Школи, і без його відома, а може й допомоги, українські випуски газети не вийшли б за межі друкарні. У штабі флоту більше всього боялися впливу українських випусків газети на свідомість не так матросів-новобранців, як офіцерів Школи спеціалістів. І вплив публікацій не забарився - рота курсантів, якою командував капітан 3 рангу В.Колесников, у повному складі вирішила замість присяги СНД складати українську присягу.
Інформацію про намір роти Колесникова складати українську присягу стала відома у штабі флоту. Там взялися за голову, знову Школа Польового "каламутить море", зриває ретельно продуманий план приведення флоту до присяги СНД. І це у той час, коли сам В. Польовий відбув у сімейну відпустку - напевно ще раніше готував "переприсягання"! Треба було його відсторонити від посади відразу після отієї прогулянки з жовто-блакитним прапором, не мали б зараз проблеми, а зараз треба негайно рятувати ситуацію.
 Тож негайно, увечері 25 січня 1992 року, командира роти викликали до кабінету командира 7-го Навчального загону капітана 1 рангу В. Голубєва. Там командування загону разом з офіцерами штабу флоту "перевиховували" офіцера до опівночі і таки умовили як залякуванням кримінальною відповідальністю за непослух, так і "райдужними" перспективами у випадку відмови від свого попереднього наміру і приведення своїх підлеглих до присяги СНД.   
Та події, що розгорталися на Чорноморському флоті, дістали розголосу. У Москві вже, напевно, не вповні надіялися на можливість командування флоту самостійно справитися із поставленим завданням загнати молоде поповнення до СНД, тому напередодні з Москви до Севастополя прибув сам "головнокомандувач ВМФ СНД" адмірал флоту Ф.Чернавін, Герой Радянського Союзу, вчорашній член ЦК КПРС.

4
Ритуал приведення молодого поповнення до військової присяги був призначений на 26 січня 1992 року. Належало привести до присяги 12 рот, понад 1600 матросів. Але оголошували офіцерам про цю подію своєрідно - лише тим, котрих знали, в яких були впевнені, що вони "не підведуть СНД". Ненадійних на думку командування, тобто проукраїнськи налаштованих, на службу не викликали. Але вони всі прибули й очолили свої підрозділи.
Насамперед за вказівкою командира Навчального загону капітана 1 рангу В. Голубєва командири рот ще в казармі відібрали у командирів взводів списки з текстами української присяги і видали їм заготовлені в штабі флоту списки з присягою СНД. У цей час в загін прибули помічник командувача ЧФ по роботі з особовим складом контр-адмірал О. Пєнкін, начальник організаційно-мобілізаційного управління штабу ЧФ контр-адмірал Б. Чернишков з групою старших офіцерів штабу, завданням яких було придушити будь-які національні намагання українців. Адмірали спершу зібрали начальників усіх Шкіл загону і почали вимагати у них забезпечити незаперечне складання присяги на вірність СНД. Від результату, наголошували особливо, залежала їх службова перспектива. Однак не встигли закінчити настановчу нараду, як надійшла доповідь командира 3-ї роти В. Колесникова, що у його роті командир взводу капітан 3 рангу Володимир Ященко відмовляється приводити своїх підлеглих до присяги СНД і не віддає списки з українською присягою.
Адмірали викликали офіцера до себе. Розмова проходила на високих тонах, брутально, з погрозами. Ященка спробували примусити написати рапорт на звільнення в запас. Той відповів категоричною відмовою, і його грубо випровадили з кабінету.
Роти виходили і шикувалися на плацу. На ритуал складання військової присяги приїхало багато батьків і рідних новобранців з України. Для них це був святковий день, і більшість з прибулих не відала про політичну карусель, закручену командуванням флоту навколо цієї події.
Взвод Володимира Ященка розпочав ритуал складання військової присяги на вірність українському народу. До матроса, який урочисто читав текст присяги, підходить начальник відділу бойової підготовки в навчальних загонах капітан 1 рангу В. Кружков і обриває його:
- А ну-ка, дай подивитися, що ти читаєш, - і вирвав з його рук аркуш з присягою.
Потім цей офіцер, не соромлячись батьків матросів, зім'яв аркуш і кинув його на землю. Матроси в строю обурилися, посипалися репліки з протестом, покотився гомін, який підтримали їхні батьки, що почали підходити до шеренги  новобранців. Деякі з них почали фотографувати все, що відбувається на плацу. В. Кружков розізлився, почав кричати, що української присяги не існує, що за порушення вимог винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. До розлюченого В. Кружкова підійшов капітан-лейтенант Микола Гук:
- Україна і її народ вам цього вчинку ніколи не забудуть!
Після цих слів Кружков відійшов від моряків. Командир взводу Володимир Ященко дістав новий аркуш з текстом української присяги, який урочисто зачитали 90 курсантів не лише взводу, а й роти. Розписувалися про прийняття військової присяги вже у казармі.
Незважаючи на брутальний тиск офіцерів штабу флоту і навчального загону, із 973 молодих матросів українську присягу склали 440, шість матросів просто втекли з території Школи, дві роти курсантів, 136 матросів, у такій ситуації відмовилися складати присягу взагалі і повернулися до своїх казарм. Там під керівництвом своїх командирів склали українську присягу. Списки з приведеними до української присяги моряками Микола Гук у той же день відправив до Міністерства оборони України.
***
Наступного дня розпочалася розправа. Начальника Школи Валентина Польового, незважаючи на його відсутність під час складання присяги, командування флоту вирішило звільнити з посади. Начальник навчального загону капітан 1 рангу В. Голубєв оголосив капітанам 3 рангу Володимиру Ященку, Геннадію Ситнікову і капітан-лейтенанту М. Гуку рішення командувача флоту, яким вони відсторонювалися від своїх посад. З цього дня перебувати на території загону їм теж заборонялося. Вслід Володимиру Ященку капітан 1 рангу В. Кружков глузливо кинув:
- Ященко, знімай погони і марш за ворота. На своїй дачі кур щупай і приводь їх до української присяги. Ха-ха-ха...
Врешті, капітан 1 рангу Валентин Польовий і капітан-лейтенант Микола Гук відправилися до Міністерства оборони України, де згодом були призначені офіцерами в Головні управління ВМС і соціально-психологічної роботи. Ященко і Ситніков у квітні увійшли до складу організаційної групи ВМС України. У 1993 році В. Польовий і М. Гук повернулися до Військово-Морських Сил, де разом зі своїми побратимами продовжили службу до звільнення в запас.

Мирослав МАМЧАК,
голова громадського військово-історичного клубу ВМС України ім. С. Шрамченка, заслужений журналіст України, капітан 1 рангу запасу

Нація мусить відчувати, як б'ється її одне спільне серце, сповнене любові до Вітчизни...

Сердечно дякую за цікаву газету "Слово Севастополя", яка є наскрізь патріотична. Найбільше вразили мене вірші шкільної дітвори, натхнені любов'ю і з такою щирістю до Батьківщини. Честь і слава батькам і учителям за їхній труд!
Ірина ПЧІЛКА
***
Привіт всім,
шановні cевастопольці!
Дуже радію з того, що у Криму з'явилось ще одне джерело багатого, квітучого, сильного українського слова! Зростайте і розвивайтесь! Київ і вся Україна з вами!
З повагою,
Сергій ГОЛОВКО,
м. Київ
***
Прекрасна патріотична поезія, пане Левченко! З кожного рядка лине, що Вам більш ніж небайдуже, що буде з Україною далі. Вірю, що наша високодуховна непідкупна культурно-мистецька еліта відкриє серце кожному справжньому українцеві, бо одного сукупного цілеспрямованого розуму нації недостатньо. Нація мусить відчувати, як б'ється її одне спільне серце, сповнене любові до Вітчизни... Дякую "батькам" "Слова Севастополя" за публікацію.
Інесс КУЖОМ

Афоризми

Дволикiсть виправдана тільки в поцілунку.

Ростислав ДОЦЕНКО

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми