Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   
Зміст газети:
Сьогоднi в нас усiх найбiльше свято...

Сьогоднi в нас усiх найбiльше свято...
Як матiр, я люблю тебе одну...
Завжди щаслива, в тебе вiрю свято,
Душi своєї збережи весну.

Попри сумнi i болiснi хвилини,
Коли були у прiрви на краю,
Нацiональну пам'ять  зберегли ми
I мову теж вiдстояли свою.

Пiд ясним сонцем буяніють квiти,
Що вiтром вже розбуджені з весни.
Калина в лузi нахилила вiти
І пробудила почуття від снів.

Зазеленiло рiдне, гарне мiсто,
Якого врода моїх юних літ,
Iз прапорів розвіялось намисто...
Мiй любий Києве, привіт тобі, привіт!

На тебе задивляються поети,
Без тебе нам не мислене життя,
В тобi однiй - птахiв вiльготнi злети
Ти повернулась вже iз небуття.

Ласкаве сонце! Це невипадково,
Бо над тобою небо голубе.
І ти стоїш прекрасна i святкова,
Вкраїно... З Днем народження, тебе!

Катерина ІВКОВА,
4-й курс СМГУ

Звертаємось до Вас із проханням активізувати зусилля щодо будівництва української школи-колегіуму на 720 місць з українською мовою навчання

Шановний Володимире Григоровичу!

Звертаємось до Вас із проханням активізувати зусилля щодо будівництва української школи-колегіуму на 720 місць з українською мовою навчання

Як відомо, попередня влада по-різному ставилась до правa севастопольців різних національностей на отримання освіти державною мовою - від сприяння цьому амбіційному для міста проекту з боку Сергія Куницина до повного саботування Валерієм Саратовим.

При початковій вартості проекту 46 мільйонів гривень через довгобуд вона піднялась до 92 млн. грв. Будівельниками освоєно всього 26 мільйонів гривень. Державне фінансування відсутнє останні два роки, а виділені у 2010 році 4 млн. 600 тис. грн. колишня влада використала за нецільовим призначенням.

Нам відомі Ваші високопрофесійні якості управлінця-господарника і сподіваємось, що Ви зможете закінчити будівництво української школи-колегіуму, чим сприятимете появі в нашому місті найкращого освітнього закладу на Півдні України.

Севастопольці, що мають прогресивні погляди на розвиток освіти в суспільстві і бажають дати своїм дітям високоякісну освіту державною мовою, будуть вдячні Вам.

Громадський комітет «Український Севастополь»
15 серпня 2010 р.

Я мріяв про інше святкування 20-річчя Незалежності.

Я мріяв про інше святкування 20-річчя Незалежності.

Але з погляду Вічності той факт, що наша держава всупереч усім негараздам, усім нападам, підступам "воріженьків", незважаючи на шантаж, ворожу пропаганду, слабкість і короткозорість власних політиків усе ж таки існує за найнесприятливіших умов ось уже 20 років, сам по собі є явищем відрадним. Історичний шлях не є і не може бути одномірним, як справедливо зазначав Чернишевський: "Історія - не тротуар Невського проспекту".

Тому неминучі повернення назад, тимчасові провали в минуле, бо, як відомо, "кожна доба має власне середньовіччя".

Проте за 20 років сформовано всі державні інститути, всі атрибути незалежної держави, зросло покоління тих, чия Батьківщина - незалежна Україна. Питання про державність вирішено, хоча загрози їй існують і навряд чи зникнуть найближчим часом. Але нині найважливішим є розв'язання проблеми - якою має бути ця незалежна держава? Кому вона має служити - купці привілейованих осіб чи всій нації? Колись Тарас Шевченко мріяв про Україну "без пана і без хама". Сьогодні абсолютну більшість українців зроблено "хамами", бидлом, безправним населенням. Але ця більшість також не без гріха, бо права у світі ніде не є подарунком, а завжди результатом, ви слідом боротьби. Політична апатія, що свідомо підтримується певними кланово-олігархічними угрупованнями та їхніми ЗМІ, найбільше шкодить народу.

За ці двадцять років прийшло розуміння багатьох питань. Наприклад, те, що без відродження української мови, культури, традицій, історичної пам'яті тощо - нормальне становлення України як держави і нації неможливе. Ми зрозуміли справжнє єство багатьох наших політиків, ми навчилися відрізняти справжніх патріотів від псевдопатріотичних демагогів, націонал-лицемірів і націонал-симулянтів. Ми вже здатні бачити, де чесна боротьба за Україну, а де ще один політичний проект, покликаний поліпшити матеріальне і соціальне становище групи осіб.

Будемо сподіватися, що ми таки порозумнішали і маємо дорогоцінний досвід державотворення, в тому числі досвід власних помилок, легковажних надій, безпідставних очікувань тощо. Що ми нарешті знаємо, як не стати лялькою в руках пропагандистських структур недружніх Україні сил.

На жаль, досягнення державотворення в Севастополі є мінімальними. Ми досі не маємо української школи-колегіуму, яку різноманітні можновладці обіцяли протягом 15 років.
Через егоїзм, байдужість і розумову обмеженість деяких київських провідників досі відсутня у Севастополі філія Києво-Могилянської академії. Немає української газети. Багато чого немає. Але, дякувати Богу, є люди, що вже 20 років жертовно і непохитно захищають у нашому місті українську державу, діючи абсолютно некорисливо, самовіддано. Саме завдяки їхній праці українська мова в Севастополі вже не є екзотикою, вже не є дивиною українська історія і культура. За ці роки Севастополь наблизився до материкової України.

Хоча успіхів можна було б мати більше, якби ми мали продуктивнішу систему управління в межах цілої держави, якби така робота не була б справою лише окремих ентузіастів-патріотів, а стала б, як і належить, всеукраїнською справою.

Отже, 20-річчя Незалежності викликає змішані почуття.
Це й радість, що всупереч усьому наша країна встояла і гіркота через те, як багато було втрачено, занедбано, стільки чудових шансів упущено...
Що ж, біблійний Мойсей 40 років водив свій народ пустелею, намагаючись знищити в ньому дух рабства. Половину цього шляху ми вже подолали, 50% рабства з себе усунули, але ще стільки ж лишилося...

Проте, навіть те, що вдалося зробити за 20 років у неймовірно важких зовнішніх і внутрішніх умовах, не може не надихати, бо наша держава продемонструвала велику життєздатність всупереч усім викликам і випробуванням, і ми сьогодні можемо впевнено сказати: «Україна була. Україна є! Україна буде!».

Ігор ЛОСЄВ

Питання ребром: чи життя ми наладимо, Чи вічно прислужувать нам у чужих?!


Роки за роками, і ось уже - Двадцять їх!
Хоч бий у литаври до сліз із очей...
Святкуй, незалежна, нескорена націє:
У тебе сьогодні такий ювілей!

Сказав і задумавсь: така вже й нескорена?
Тебе, Севастополе, в свідки зову.
Бо двадцять цих літ воювали за море ми.
І слухали більше не Київ - Москву.

Так швидко забули подію ми знакову:
Той наш Референдум, де мовили:  "Так!"
Кажу: білокам'яній той не підтакував,
Хто стверджував тут українське життя.

Тобі я, Союзе вкраїнок, вклоняюся,
Тобі, Севастополь вкраїнський, тобі.
Чим важче держава в краю  утверждається,
Тим безкомпромісніші ви в боротьбі.

Ми Храм із руїн підняли - Володимира,
А влада його під Москву віддала.
І змовкло в нім слово вкраїнське, як вимерло.
Ще б віру їм нашу спалити дотла!..

А флот як ділили - пригадувать соромно:
Нам досить "флотішки", Кравчук проспіва...
Отож, як у приймах на морі ми Чорному:
На нашій землі хазяйнує Москва.

На торзі вселенськім, як досі, васали ми:
Москва щось Америці, та щось - Москві...
Безблокові ми на папері зосталися.
А база російська, як бачу, навік:

Згадати б оренду за послуги газові,
І вся незалежність - красиві слова...
Самі у петлю, добровільно залазимо.
І радо затягує зашморг Москва.

Такі незалежні ми: маєм, що маємо.
Сьогодні, здавалося б, краще зі свят,
А все на нестатки та кризу  киваємо.
Й вершина ганьби - скасували парад!

Так скрушно Шевченко на безлад цей дивиться:
- Усе козачкуєте, любі мої?!
А й справді, вже час, українці, прокинуться
І плечі розправити гордо свої.

Щоб Слово звучало, як співи пташинії.
І дух розкріпачений прагнув висот.
Щоб ми всі пишались своєю країною
І щастям зажив Український народ.

А то все "Не вмерла!" співаємо радісно.
І б'єм у литаври: тут кожен - мастак.
Коли ж незалежними будемо справді ми
В своїй Україні? Питання з питань.

Зі святом, Країно уславлених прадідів,
Країно Героїв і нив золотих!
Питання ребром: чи життя ми наладимо,
Чи вічно прислужувать нам у чужих?!

Іван ЛЕВЧЕНКО,
спеціально для «Слова Севастополя» зі щирим побажанням новому виданню змістовних публікацій та вдумливих читачів. Працюймо на добро - на рідну Україну!

З 5 січня 2011 року авторською групою на чолі з молодим режисером Іваном Канівцем, було розпочато роботу над екранізацією спогадів генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва. Документальна стрічка «Українська революція» - це спроба відтворити події не такої вже й далекої минувшини з метою продемонструвати сучасному українцю, як століття тому діди та прадіди здобували своє право на вільне життя.

або Iсторія створення фільму "Українська революцiя"

"Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців", - таку думку колись висловив Олександр Довженко. Інша мудрість: "Народ, який не знає своєї історії приречений на її повторення".

З 5 січня 2011 року авторською групою на чолі з молодим режисером Іваном Канівцем, було розпочато роботу над екранізацією спогадів генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва. Документальна стрічка «Українська революція» - це спроба відтворити події не такої вже й далекої минувшини з метою продемонструвати сучасному українцю, як століття тому діди та прадіди здобували своє право на вільне життя.

Всеволод Петрів (у російських джерелах Петров) народився в Києві у родині генерала російської царської армії. Закінчив Київський кадетський корпус (1900), Павловське вище воєнне училище в Петербурзі (1902), Миколаївську Академію Генерального штабу (1910). У березні 1917 року отримав звання полковника. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгієвською зброєю (24 січня 1917 р. за бій 27 травня 1915 р.) та всіма орденами - до Святого Володимира III ступеня з мечами та бантом.

Спогади Петріва описують його участь у Перших Визвольних змаганнях 1917-1921 років і дуже важливі тим, що автор описує не дії керівників держави, а ділиться своїми враженнями про все, що він чув і бачив у ті часи. Завдяки цьому перед нами відкривається велична картина боротьби нашого народу за волю.

Історія, яку розкриває Петрів, ламає міфи про те, що на Україні не було патріотів, що українці не прагнули незалежності. Глибина патріотичних почуттів українців того часу була не меншою, а можливо і більшою за сьогоднішню.

Достатньо навести один приклад. Український полк, який був самостворений українцями сьомої Туркестанської (російської) дивізії восени 1917 року, був названий іменем кошового Запорізької Січі Костя Гордієнка, який свого часу підтримав гетьмана Мазепу у його боротьбі проти Петра Першого. Отже, незважаючи на те, що українська історія в Російській імперії була під забороною, українці знали своїх героїв.

Прем'єра першої серії фільму планувалася на серпень 2011 року, до 20-ї річниці Незалежності, однак вкластися в зазначений термін не вдалося з об'єктивних причин. На початок серпня стрічка готова лише на 87%, хоча в цей час ми мали завершити постпродакшн фільму.

На цьому слід зупинитися окремо. Вперше в Україні фільм знімався на громадських засадах, без будь-якого офіційного фінансування. Серед багатьох телевізійних каналів в інформаційному просторі України не знайшлося жодного, який би зацікавився "некомерційним проектом".

Тож після кількамісячних спроб знайти хоч один український канал, або просто небайдужого спонсора, авторська група розпочала роботу, своїми силами залучивши друзів, родини і просто однодумців, у проекті під назвою "Українська революція".

Команда сформувалася ще під час створення фільму "Тризуб Нептуна", що відкрив серіал документальних фільмів часів української революції. Перший фільм, оснований на реальних спогадах учасників тих подій, розповів про підняття українських прапорів 29 квітня 1918 року на Чорноморській ескадрі і фортеці Севастополь.


 
До команди увійшли: автор, продюсер і режисер Іван Канівець, виконавчий продюсер Тимур Баротов, адміністратор фільму Руслан Булатнік, звукорежисер і композитор (автор саундтреку) Андрій Пархоменко, монтажер Денис Сатірін, головний оператор Володимир Каштанов, оператори: Світлана Кульчицька, Рустам Ходжiєв, Орест Пона, Євген Возняк, Андрій Турянський, Тарас Галишко, Євген Романов і ще багато інших небайдужих людей, які абсолютно безкоштовно допомагали у складній роботі створення історичного документального кіно.

На початку роботи складалися ситуації, коли за дрібні послуги нам виставляли тисячні рахунки, а познайомившись ближче із змістом фільму, ставали до лав нашої команди. Так, наприклад під час зйомок у Пирогово (Національний музей народної архітектури та побуту в с. Пирогів) в лютому нам виставили рахунок за надання можливості проведення зйомок на території музею. За кілька днів до нашого звернення росіяни там знімали сцени фільму "Біла гвардія" за М.Булгаковим. Який же подив був у дирекції музею, коли вони дізнались, що наш фільм знімається на громадських засадах і розповідає про історію України. Після цього колектив музею активно надавав допомогу, і незважаючи на мороз -17 нам вдалося за кілька знімальних днів відзняти ключові сцени зими 1917-1918 років. Схожа ситуація склалася на зйомках в музеї "Київська фортеця" і "Шевченківський гай" у Львові. Щира подяка колективам цих музеїв, які долучилися до шляхетної справи відтворення нашої історії.

Однак не все давалося легко. Багато що вимагає і фінансових витрат, які оминути неможливо. Зокрема, пошив уніформи та спорядження тих часів - дуже витратна справа. А ціна за макети зброї, коливається від 1400 грн. до 25 000 грн. (наприклад, кулемет Максим). Вартість оренди трьохдюймової гармати часів Першої світової війни сягає 10 000 грн. за один знімальний день.

З огляду на неможливість оминути фінансових витрат, кожен з нас зробив свій особистий внесок і звернувся до не байдужих. Севастопольська організація Спілки офіцерів України на чолі з Василем Касюком першими відгукнулася на важливу справу відтворення історії нашого народу й українського війська зокрема.

Севастопольці Віталій Осадчий, Віталій Рожманов, Дмитро Зубров, Василь Бойко, Андрій Лубенець, Віктор Фірчук та багато інших долучилися до цієї шляхетної справи. Багато було й інших українців, які надавали посильну допомогу в містах, де проводилися зйомки.
Були й цікаві історії, що сталися, коли ми ще намагалися знайти нормальне фінансування проекту. Наприклад, подзвонив один киянин, запропонувавши свої послуги у залученні фінансування проекту з української діаспори. Він також висунув умову: "40% - відкат". Ми знову ґречно подякували й сказали, що подумаємо. Так закінчилися спроби знайти фінансування з одного джерела, і фільм став народним...

Презентації фільму пройдуть в Києві, Львові та Севастополі.

Тимур БАРОТОВ,
виконавчий продюсер фільму "Українська революція"

ПАТ "Цар хліб" працює відкрито, прозоро, підконтрольне і підзвітне всім органам і службам, передбачених законодавством України. Є гарантом стабільності, в будь-яких форс-мажорних обставин забезпечує населення хлібом.

Обираючи продукцію, а разом з нею і виробника, ми довіряємо йому своє здоров'я.

Хліб, за твердженням істориків, відомий людству вже сім тисяч років. Він давно вже став нашою щоденною їжею, і відмовитись від нього неможливо. Хлібу присвячено більше тисячі прислів'їв, приказок, і всі вони просякнуті глибоким сенсом про його безцінність. У чому користь хліба і що впливає на формування ціни, розглянемо на прикладі хлібопекарського підприємства ПАТ "Цар-хліб".

Відмінною особливістю продукції компанії є її висока якість і безпечність, засновані на якості вихідних компонентів. До виробництва приймаються тільки перевірені лабораторією, з необхідними супровідними документами, що засвідчують якість, види сировини. Перевага при виборі виробників основного виду сировини - борошна, віддається великим підприємствам, які мають необхідну матеріальну базу для організації контролю якості. Надважливе значення має вода, що використовується на технологічні потреби - її видобувають з глибини 120 метрів з власної артезіанської свердловини.

На підприємстві ПАТ "Цар-хліб» діє налагоджена, відшліфована десятиліттями система багатоступеневого контролю якості продукції на різних етапах виробництва і реалізації. Організацію цього контролю здійснює атестована виробничо-технологічна лабораторія, яка координує роботу цехових лабораторій та технологічної служби, що функціонують в цілодобовому режимі. Досвідчені фахівці з кваліфікацією "інженер-технолог", "інженер-механік" забезпечують вироблення хлібобулочних виробів відповідно до затверджених технологічниx схем. Як результат - продукція високої якості, що займає лише призові місця на галузевих конкурсах якості в масштабах країни і відзначена покупцем все зростаючими обсягами продажів.

Підприємство протягом більше 80 років продовжує кращі традиції пекарів. І, як у давнину в сім'ях у спадщину передавалася хлібна закваска, так і на підприємстві дбайливо зберігаються секрети технологій, культури хлібних заквасок, правила хлібопечіння та усвідомлення високої місії пекаря. Незважаючи на досить солідний вік, підприємство повністю омолодилося. Для забезпечення високої культури та гігієни виробництва, поліпшення умов праці, якості продукції, збільшення продуктивності і, як наслідок, зниження собівартості на підприємстві активно впроваджується сучасне високопродуктивне технологічне обладнання з програмним управлінням кращих світових марок.

Якість продукції та її безпечність - два нерозривно пов'язаних поняття. Контроль показників безпеки, а це: мікробіологічні показники, вміст радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів, мікотоксинів, наявність генетично модифікованих організмів - під силу тільки великому, фінансово сталому, відкрито працюючому підприємству. Ці показники у продукції ТМ "Цар-хліб" щомісяця, відповідно до затвердженого органами охорони здоров'я плану, перевіряються на договірних засадах спеціалізованими лабораторіями.

Хлібопекарське виробництво зобов'язане здійснювати комплекс санітарно-технічних заходів, проводити гігієнічну експертизу продукції, регулярно здійснювати на договірних засадах заходи щодо дезінсекції та дератизації, використовувати миючі та дезінфікуючі засоби, тільки дозволені для харчової промисловості. Працюючий персонал повинен своєчасно проходити медичний огляд з відмітками у санітарних книжках. Ці вимоги на підприємстві суворо виконуються і регулярно контролюються органами санітарно-епідеміологічної служби.

Хліб - один з небагатьох видів харчових продуктів, що потрапляють до покупця без упаковки. Отже, від того, в якій тарі і на якому транспорті доставлена продукція до покупця, багато в чому залежить безпека продукту. У ПАТ "Цар-хліб" це питання вирішене однозначно: тільки спеціалізований транспорт власного автопарку з діючими санітарними паспортами. Як тара використовуються хлібні лотки, що пройшли спеціальну обробку. У якості упаковки - тільки ті матеріали, які дозволені для контакту з харчовими продуктами.

ПАТ "Цар хліб" працює відкрито, прозоро, підконтрольне і підзвітне всім органам і службам, передбачених законодавством України. Є гарантом стабільності, в будь-яких форс-мажорних обставин забезпечує населення хлібом.

Якісний продукт дешевим бути не може. Використання дорогої натуральної сировини і тільки сертифікованих видів упаковки та допоміжних матеріалів, утримання атестованої лабораторії та функціонуючої системи якості в умовах роботи в режимі сумлінних платників податків підвищує собівартість продукції. Однак є повна впевненість - якість хлібобулочних виробів стане для споживача найбільш важливим критерієм його оцінки.

Наталія ЗАЙЦЕВА,
начальник виробничо-технологічної лабораторії
ПАТ "Цар хліб"

ЦIКАВО ЗНАТИ

Яке значення має хліб в харчуванні людини?

- Хліб має величезне значення в харчуванні людини, це важливе і найбільш доступне джерело цінного рослинного білка, що містить ряд незамінних амінокислот. Звичайний хліб містить практично всі поживні речовини - «іскри запалення», необхідні для нашої життєдіяльності: білки (5,5-9,5%), вуглеводи (42-50%), вітаміни групи B, мінеральні солі (кальцію, заліза, фосфору - 1,4-2,5%), органічні кислоти. Хлібом задовольняється майже вся потреба організму людини у вуглеводах, на третину - в білках, більш ніж на половину у вітамінах групи B, солях фосфору і заліза. Роль хліба у формуванні основи нашого здоров'я дуже велика. На сьогоднішній день хліб - один з небагатьох продуктів, який ще зберігає свою натуральність. Маються на увазі ті хлібобулочні вироби, які вироблені за класичними технологіями, без покращувачів і зайвої кількості розпушувачів, якими іноді зловживають недобросовісні виробники з метою здешевлення продукту. І, роблячи свій вибір на користь хліба від того чи іншого виробника, ми повинні про це пам'ятати.

Як правильно зберігати хліб?

- Не рекомендується купувати відразу багато хліба, від довгого зберігання він черствіє, втрачає смак.
- Хліб легко вбирає вологу та інші запахи, тому тримати його треба окремо від інших продуктів. Для зберігання хліба є зручними спеціальні дерев'яні або пластмасові хлібниці, можна зберігати хліб в емальованому посуді з кришкою.
- Хліб буде черствіти повільніше, якщо в хлібницю покласти шматочок очищеної картоплі, нарізане яблуко або трохи солі.
- Черствий хліб, до речі, більш корисний, крім того, його можна використовувати для приготування різних страв, сухариків, квасу.

Не будьмо байдужими до всього, що відбувається в нашій державі!

Наближається ювілейна дата - 90-річчя "Союзу українок". Севастопольська міська організація "Союз українок" була зареєстрована 23 серпня 1992 року в м. Києві. Першими членкинями і засновниками стали політв'язень Наталя Давидівна Яковенко, учителька Олександра Олександрівна Гречко, нащадок Шевченківського роду Тамара Дмитрівна Красицька, учителька Світлана Василівна Заторська.
На запрошення Світової Федерації Українських Жіночих Організацій збираємось у Львові 18-19 серпня для участі в роботі Форуму.
Ми, союзянки Севастополя, причетні до реєстрації Севастопольської організації "Пласт", тому готуємось відзначати 100-річчя НСОУ "Пласт".
Тримаймося, українці, Закону Божого: що посієш, те й пожнеш. У цьому гарний приклад подає наша діаспора, даючи нам допомогу в укріпленні українства. Вчить нас, пластовий сеньйорат, дотримуватись гасла "Вірні до смерті!" знаменита українка з Канади Леся Храплива-Щур.
Севастопольська міська організація Союзу українок продовжує залишатись активним і визначальним чинником української культурно-просвітницької та благодійної діяльності у місті.
Не будьмо байдужими до всього, що відбувається в нашій державі!

Богдана ПРОЦАК,
голова Союзу українок
м. Севастополя

На фото: союзянки брали участь у всеукраїнській акції "Рушник національної єдності".

Нехай ці чисті, як сльоза, росиночки заграють для тих, кому не байдужа доля рідної України!

Сьогодні, коли в Севастополі значно підвищується престиж державної мови, коли формування в молоді громадянськості та патріотизму виходить на перший план, на освітян лягає відповідальність за втілення цих завдань.
Серед великої кількості проведених конкурсних заходів найпопулярнішими стали конкурси учнівської творчості.
Наші юні дарування заявили про себе в повний голос, виявили чудове володіння українським словом, вміння донести до читача глибину своїх почуттів, розуміння навколишнього світу та свого місця в ньому.
Це дарує надію на невичерпність того джерела, яке зветься "українське слово", і запевняє, що севастопольська земля ніколи не збідніє на таланти, що молоде покоління усвідомлює свою приналежність до нації Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка і готове брати участь в культуротворчих процесах нашої держави.
Нехай ці чисті, як сльоза, росиночки заграють для тих, кому не байдужа доля рідної України!

Валентина РЯБКА,
учитель української мови та літератури гімназії №7,
керівник творчої студії

***

Я - маленька молода гілочка від тисячолітнього дерева мого народу, що cягає корінням у глибину віків. І як страшно, що гілка мого роду могла відчахнутися від цього дерева, і я б не відчула живильних соків рідної культури.
У моїй сім'ї, яка давно вже проживає в Севастополі, тільки бабуся зберегла рідну мову, пам'ятає звичаї своєї родини. І ця хистка гілочка підтримувала в мені дух український.

Олена ІВАНЕНКО,
учениця 7 класу гімназії № 8

***

МОЯ БАТЬКІВЩИНА

Що може бути кращим за свій край?
Поля, ліси, і гори, й Чорне море...
Не знайдеш ти такого, так і знай,
Хоч обійди усі земні простори!
Ось колоситься нива золота,
Зливаючись із куполом небесним.
Це прапора вкраїнського краса
Вбирає в себе кольори чудесні.

І соловейко у весняному гаю
Заманює своїм солодким співом,
І душу мою світлу, молоду
Наповнює отим великим дивом.

Те диво в нашу пісню перейшло,
Якою Бог нагородив Вкраїну,
Щаслива я: мені життя дало
Таку красиву вільну Батьківщину!

Катерина ЛАЗАРЕНКО,
8 клас, гімназія №8

***

Чудовий літній ранок. Я сиджу на березі рідного Чорного моря. Ще дуже рано, але тепло. Дивно! Але ж на морі жодної хвильки! І ось небо... Глибоке, темно-блакитне небо починає світитися. Спочатку з'являється несміливий жовто-золотистий промінець, який і починає дивний світанок. Море, моє прекрасне море !

Аліна ОСЕТРОВА,
учениця 9 класу гімназії №7

МІЙ СЕВАСТОПОЛЮ!

Де сріблиться моря горизонт,
Де сміється сонечко з небес,
Там прекрасне місто, наче сон,
Дав йому початок Херсонес.
Серед білих мармурових скель
Серед стін задумливих ялин,
Серед кримських степів і пустель,
Ти - оаза, ти такий - один!

Синє море, неба голубінь -
Казки світ живе в тобі однім,
То зростай і завжди молодій!
Севастополь - місто моїх мрій!

Ксенія ПАШИНА,
учениця 8 класу школи № 31.

***

Це диво, що я народилася у Севастополі. Де тільки не побували мамина і татова родини, поки зустрілися: Поволжя, Урал, Сибір, Казахстан, Канада. І будь-яке з цих місць могло стати моєю Батьківщиною. Однак саме з українською землею в мене найтісніший зв'язок: саме тут і я, і найближча мені людина (бабуся) прийшли у світ.
Не можу обіцяти, що ніколи не поїду звідси: долі складаються по-різному. Життя складне, і ніхто, мабуть, не знає всієї правди про нього. Однак справжня любов не боїться розлуки, бо зраджують не тоді, коли їдуть, а коли забувають. Я ж ніколи не забуду Севастополь. Він увійшов і в моє життя, як небо; він дивиться на мене вічно молодими зеленими очима моєї бабусі. Добре, коли маєш щось справжнє і вічне. Тільки тоді можливе щастя...

Ірина СЕРЕБРЯКОВА,
учениця 11 класу школи № 37

***

"Неосвіченість - ніч розуму, ніч безмісячна і беззоряна", - зазначав Цицерон. Так, знання - повітря для нашого розуму і джерельна вода, що втамовує жагу нашої душі. Знання людини - вогник у темряві. І чим більше буде таких вогників, тим ставатиме світлішим наше життя. Маленькі вогники створюють велике полум'я, що зігріває всі серця, які линуть на світло.

Отримуючи знання, людина починає мислити, у неї складається власна думка. Власна думка власною мовою. Чи є щось краще?! Чи не тому царат так довго противився освіті українців, тим паче рідною мовою? Людиною без думок легше керувати. Освічена людина сильніша, бо знає, куди спрямувати енергію, веселіша, бо бачить у майбутньому щастя, досягнуте наполегливою працею. Освічений значить озброєний. Озброєний проти всесвітнього зла та безчестя.

Катерина ЯКУБЕНКО,
учениця 11 класу гімназії № 7

***

Основа щастя - чесність і працьовитість, і те, якою буде держава, залежить від кожного з нас.

Я впевнена, що ми, молоде покоління, ще скажемо своє слово і зробимо все, щоб люди гідно жили в нашій Україні, щоб ніхто не зміг її роз'єднати, бо велич і могутність держави - у соборності. "...Одна калина за вікном, одна родина за столом, і Україна, бо в нас іншої нема", ці слова звучатимуть з Півночі до Півдня, лунатимуть із Заходу до Сходу.

А прапор нашої держави гордо майорітиме серед інших прапорів, і куди б ми не поїхали за кордон, з гідністю могли сказати: "Я - громадянин великої держави! Я - громадянин України".

Катерина КОПОТУН,
учениця 10 класу школи № 37.

Почуття єдності, дружби ми, ліцеїсти, пізнаємо в щоденному житті. Нас учать, що взаємопідтримка, допомога товаришеві щирим словом чи конкретною справою, небайдужість до життя - ось запорука успіху! А разом - ми сила!

Для кожної людини Батьківщина починається з маленького мальовничого куточка, рідної домівки, батьків, друзів. Це те місце, де ти, зростаючи, всмоктував батьківське слово, мамину пісню, де по-особливому пахне сіно, сяє сузір'я Великої Ведмедиці. І все це ми називаємо звичним словом Батьківщина.

Багато хто рано чи пізно покидає батьківську хату в пошуках доріг, які ведуть до омріяного.

Я родом із славетного краю - Черкащини. З дитинства батьки виховували в мені любов до праці на землі, повагу до старших, прищеплювали віру в Бога. Але, на жаль, дитинство швидкоплинне. Прийшов час визначатися у подальшій долі. Нині я ліцеїст Військово-Морського ліцею, бо, вивчаючи славетну історію України, твердо вирішив стати морським офіцером.

І ось я - в Севастополі. Це місто зі своєю величністю та героїчним минулим мені дуже сподобалось. Але водночас усе тут було незвичним, новим: мова, ритм життя, безліч машин. Щодня я згадував своє рідне село, -родину, річечку з вічно галасливими на ній гусьми, мовчазними і зосередженими рибалками з вудками в руках, яким, здавалось, нічого не заважало насолоджуватись процесом "схопити на гачок". І враз защемило серце: як же мені цього не вистачає! Недаремно кажуть: "Усе пізнається в порівнянні".

Туга за домівкою, дитинством, яке залишилось там, змусили мене зрозуміти важливість духовних цінностей, тих основ, що заклали в мене батьки, школа, церква.

Пригадую батьківські повчання та роздуми над сенсом життя: яке воно буде - моє нове життя в новому місті з новим колективом? Перед очима кінокадром промайнуло минуле: школа, друзі, поїздки з класом до музею Кобзаря, веселі свята з родиною, замилування українською піснею. Це все для мене є рідним, близьким, обов'язковим складовим мого духовного "я".

Та хвилювався даремно: нові друзі, командири, учителі стали моєю другою родиною. Саме в ліцеї я усвідомив такі значення слів, як братство, підтримка, військовий обов'язок. Виконання Статуту, посилена спортивна та військова підготовка, напружений розпорядок дня загартовує в нас, ліцеїстів, не тільки тіло, а й душу. Але не всі витримують військовий режим - "мамині синочки" зламались. Радію, що зумів вистояти, переборов труднощі. І мої старання оцінені. Тепер я віце-старшина першої статті.

А ще ми цікаво проводимо своє дозвілля. За півтора року стільки відкрив для себе нового! Це екскурсії містом, відвідування музеїв, вперше у своєму житті побував у театрі. Враження, які отримав тут, назавжди залишаться у моїй пам'яті.

 Це, у першу чергу, прийняття клятви ліцеїстів у присутності Президента України. Також участь у військовому параді до Дня Перемоги в колоні барабанщиків, відвідування Володимирської церкви в ніч на Великдень. Не кожному випала честь представляти ліцей на параді. Я був щасливим і гордим за нас. Дуже сподобалося свято: колони військових, ветерани в орденах, медалях, духові оркестри, особливий, піднесений настрій севастопольців. Моє серце билося по-особливому, таке грандіозне видовище я бачив вперше!

Запам'ятаю ще й триденний похід у гори. Спочатку ми пройшли 20 кілометрів із важкими рюкзаками, не відчуваючи особливої втоми, бо все навколо було новим, несподіваним. Нас зустріли величні гори, верхівки яких оповили біло-сині хмари. Яка ж краса: "мій краю прекрасний, розкішний, багатий", "Боже милий! Як хочеться жити і любити"!
Для мене, сільського хлопця, що виріс у лісостеповій зоні, це було надзвичайно захоплюючим: чарівна природа, не бачені досі дерева, кущі, печери і нічне зоряне небо, не таке, як на моїй батьківщині.

Я по-справжньому щаслива людина! А що може бути кращим за життя у щасливій родині, красивій Україні?! Не всім випадає дарунок долі - мати дві хороші сім'ї. Але треба самому докласти зусиль та навчитися нести Добро. Як прикро, що не всі це розуміють. Якби всі жили, дотримуючись законів Божих, менше було б зла в державі: політики не ділили б владу між собою, багаті не дурили б бідних, безпритульні сироти стали б захищені. А ще - не рушали б українці за кордон в пошуках кращої долі. Чому їм так погано живеться на "нашій, не чужій землі"? Не кожен знаходить "заморське" щастя, бо своїм ніколи не станеш в Америці, Канаді чи де інде. Невже Детройт рідніший за Київ чи Ніагара миліша, ніж Дніпро?!

Українці, мої земляки!!! Вертайтесь до рідних домівок! Вас пам'ятають, люблять. Ви, діти неньки - України, потрібні їй тут, на своїй землі. Вона чекає на вас.

Почуття єдності, дружби ми, ліцеїсти, пізнаємо в щоденному житті. Нас учать, що взаємопідтримка, допомога товаришеві щирим словом чи конкретною справою, небайдужість до життя - ось запорука успіху! А разом - ми сила!

Тож об'єднаймося, брати мої, на нашій милій серцю Батьківщині й будуймо щасливе майбуття!

Антон МИРОШНИК,
Військово-Морський ліцей

Народна мудрість гласить: "Згода будує, а незгода руйнує". Пліч-о-пліч з українцями живуть росіяни, кримські татари, греки, євреї, німці та представники інших національностей. Від кожного з нас залежить, яким буде наш спільний дім - Україна.

Пригадується давня мудрість, висловлена Конфуцієм: "Перед людиною три шляхи до розуму: шлях міркування - найблагородніший; шлях наслідування - найлегший; шлях особистого досвіду - найважчий". Севастопольські словесники, обираючи останній, активно, згуртовано, піднесено залучають своїх вихованців до участі в різноманітних масових заходах і щоразу переконуються в невичерпності їх творчих можливостей. Кожен крок небайдужого вчителя - це, у першу чергу, могутній акорд любові до дітей, тому й, підбиваючи підсумки будь-якого інтелектуального мовно-літературного конкурсу, відчувають заряд висоти, краси духу, віри в те, що учнівська молодь знаходитиме свої таланти і примножуватиме цим добро у нашій Україні.

За останні роки прикметними стали такі конкурси, як конкурс з української мови імені Петра Яцика, у якому традиційно беруть участь більше 5 тисяч севастопольських учнів і студентів, і цим, безумовно, підносять престиж української мови, а також присвячений Шевченківським дням конкурс учнівської молоді. Конкурс не тільки популяризує творчу спадщину Т.Г. Шевченка, а й допомагає учасникам піднятися над суєтною буденністю, осмислити, як писав наш Кобзар, "Нащо живем, чого бажаєм", осягнути цінності сучасного навколишнього світу. Учні народжують чудові твори, які з гордістю й радістю читаємо:
"Без мене буде дихати Україна, а я без Неї задихнусь", - пише Наталія Воронцова, десятикласниця з гімназії № 8.

"Україно моя, лани Твої безкраї, як бабусині вишивані рушники. Широкий і сивий Славутич - Дніпро напуває Твої родючі землі. Полісся і Крим, Донбас і Карпати - це все Ти, Україно! Колись молились і підіймали келихи за Тебе славні Твої лицарі - козаки запорізькі. Сьогодні молюсь за Тебе і я, Твоя дитина, - так щиро зворушує читача учениця 8 класу з села Орловки Анастасія Мозертова. - Кажуть, що молитва дитяча скоріше доходить до Бога. Молюсь за кращу долю для Тебе. Не дай, Боже, забути людям усі страхіття, яких Ти зазнала. Дай нам, Боже, сили пам'ятати тих, хто віддав своє життя за Твою волю і незалежність. Молюсь за нас, усіх твоїх дітей, Україно. Боже, дай нам Твого милосердя, добра. Дай нам, Боже, розуму і сили забути всі суперечки між Сходом і Заходом, бо ми ж діти однієї Матері. Пошли, Господи, кожному здоров'я, щастя".

"Не можна допустити знецінення тих ідеалів, які існують споконвіку, не можна допустити духовного занепаду, не можна допустити сліпого підкорення чужій волі, бо це призведе до незворотних подій. Ми повинні боротися за свою волю, за українське слово, ніколи за жодних обставин не зраджувати своє! Пам'ятати традиції, шанувати давню історію нашого славетного краю і творити сучасну, роблячи крок за кроком все так, щоб і після нас жили краще!

Ніколи не забувати Тарасового заповіту, бо він дав нам надію, віру. У серці кожного з нас має бути глибокий патріотизм, велика сила волі, що здатні чинити опір усім і всьому на шляху розбудови щасливої, незалежної держави", - ось так цілком зріло висловлюється Аліна Осетрова, учениця 11 класу з гімназії № 7.

Сьогодні Аліна вступила до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на спеціальність "Журналістика". Мрія дівчини здійснилась, і слово Шевченка буде її "основною професійною зброєю, надихатиме і допомагатиме творити". Приємно констатувати, що вже 10 років поспіль у травневі дні в Каневі біля монумента Кобзаря серед кращих учасників цього конкурсу відзначаються й учні із Севастополя.

Заслуговують на увагу незабутні конкурси декламування, що проводяться до ювілеїв від дня народження класиків українського красного письменства. На них западає тиша і чутно дихання один одного, а ще панує дух єдності, відчуття високого таланту юних читців.

Обов'язок національної інтелігенції, зокрема педагогів не просто щиро вболівати за долю своїх вихованців, а й вселяти в них віру в духовну силу українського народу, пробуджувати почуття національної гідності. Саме з такою метою щоденно працюють учителі української мови й літератури. І треба зазначити, що вони не топчуться на одному місці, а безперервно рухаються вперед, намагаються йти в ногу з часом, застосовуючи у своїй практиці інновації, а саме інформаційно-комунікаційні технології. Які яскраві нестандартні конкурси відбулись (і найголовніше кожного року нові - із використанням ІКТ! У 2006 році проводився вперше конкурс електронної презентації творчих проектів під гаслом "Ми є. Були. І  будем Ми! Й Вітчизна наша з нами", що присвячувався 100-річчю від дня народження Івана Багряного. Потім - конкурс на кращий дослідницький проект з літератури та публіцистики з нагоди 225-річчя Севастополя.

Не залишили байдужими журі й глядачів презентації учениць 10-11 класів, що надійшли на "Конкурс Наталок". Ці змагання продемонстрували, як наші красиві сучасні юнки знають добре творчість І.П. Котляревського і за що цінують його Наталку з однойменної п'єси.

Конкурс "Таланти та ерудити Севастополя" з нагоди 80-річчя від дня народження Ліни Костенко та 10-річчя від дня заснування порталу "Українське життя в Севастополі" проводився як для учнів, студентів різного віку, так і для педагогів, освітян міста.

Цьогораз склалось таке враження, що наша геніальна сучасниця була поруч з нами, а на підбиття підсумків конкурсу прибули добре знані гості з Києва (Іван Левченко, Дмитро Дроздовський та ін.). Не приховуючи захвату, сліз радості ми слухали їхні щирі розповіді про Ліну Костенко, про те, що боліло кожному...

І так на многотрудній освітянській дорозі за підтримки працівників Українського культурно-інформаційного центру, громадських організацій, потужного порталу "Українське життя в Севастополі" відкривається для молоді наша Україна, її велика культурна спадщина, її чудові, працьовиті, привітні люди. Хочеться подякувати своїм колегам-учителям, однодумцям за плекання української мови в Севастополі, за уміння берегти її, як найбільшу коштовність. А ще хочеться подякувати за спільні миті щастя.

Народна мудрість гласить: "Згода будує, а незгода руйнує". Пліч-о-пліч з українцями живуть росіяни, кримські татари, греки, євреї, німці та представники інших національностей. Від кожного з нас залежить, яким буде наш спільний дім - Україна. І вступаючи у 21-й рік від дня утворення української держави, в ім'я нашого продовження, маємо злагоджено працювати й надалі і, безумовно, через Слово вчитися любові до рідної землі.

Валентина ЛОПАТЮК,
методист з української мови й літератури ІПО СМГУ

Для того, щоб передплатити газету "Кримська світлиця", необхідно...
Для того, щоб передплатити газету "Кримська світлиця", необхідно:
- заповнити квитанцію з такими реквізитами:
Отримувач платежу:
ДП "Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України"
р/р 37128003000584 в УДК у м. Києві, МФО 820019, Код 16482679,
- сплатити в будь-якому банку, надіслати копію оплаченої квитанції:
- поштою: 03040, м. Київ, вул. Васильківська,1; факсом: (044) 498-23-63, 498-23-64;
- електронною поштою: sydorenko.iryna@gmail.com
 Щодо передплати звертатися до Ірини Сидоренко тел./факс: (044) 498-23-64.
На 2012 рік газету "Кримська світлиця" вже можна буде передплатити у поштових відділеннях.
Попри небажання апелювати до політики, хочеться сподіватися, що Севастополь в історичній перспективі, позбувшись звичного конфлікту необхідності з вульгарними лінощами та ідейним невіглаством, підніме українську мову до такого рангу, на якому нині посідає французька в Марселі, болгарська в Пловдиві, чеська в Карлових Варах, а російська в Нижньому Новгороді.

Основним критерієм загальнолюдського прогресу є культура спілкування, здатна забезпечити міцний цілісний гармонійний розвиток особистості. Мовна здатність людини є частиною її пізнавальної здатності.

Нині в центрі проблематики мовних контактів перебуває явище білінгвізму, поширення якого відбиває історичну тенденцію сучасного світу до глобалізації, що своєю чергою супроводжується етнічним відродженням.

Щодо національно-мовної специфіки, то в одній з відомих антиномій Вільгельм фон Гумбольдт відзначив, що мова, з погляду її історичного розвитку, динамічна і статична водночас. Усупереч численним еволюційним змінам, які неминуче супроводжують кожну із системних рівнів будь-якої мови, внутрішня організація останньої передбачає наявність певних константних характеристик, які впливають на процеси мовної трансформації та зберігають національно-мовну специфіку. Зміна типу мовного регулювання в сучасній державі характеризується тим, що в окремиx регіонах України домінує білінгвізм (двомовність), підтримуваний генетичною й структурною близькістю російської та української мов.

Мовна тема піднімалася в Україні в різні часи, а проблема співіснування російської та української мов пов'язувалася з національною і мовною політикою. Сьогодні факт наявності двох живих мов у нашій державі незаперечний, особливий інтерес викликають мовні ситуації на півдні й сході, які часто створюють дисонанс у межах потреб суспільства.

Україна - гомогенна держава (78% - українці), хоча на її території звучали й звучать різні мови. Тим часом добре відомо, що українська мова нерівномірно розповсюджена в регіонах, і таку ситуацію часто розглядають як диглосію - коли мовець свідомо має диференціювати мову за шкалою "високе - низьке", "урочисте - повсякденне" тощо.

Носій мови для комунікації певного рівня у своєму арсеналі має мову рідну, ту, якою користується в побуті, на письмі або в розмові, за кордоном або в державній установі. При цьому в процесі формування складних мовних образів одну з них людина реалізує порівняно краще. Так, у країнах Європи (Данія, Швеція, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія) 90% населення поряд з рідною вільно володіє й спілкується англійською. У цьому випадку мова йде про рівень ідіолекту, і така двомовність у цілому - явище бажане, свідчення інтелектуального рівня, комунікативної компетенції людини.

Вимагає уточнення визначення поняття "рідна мова". Цим терміном називають мову, якою людина говорить з дитинства, мова матері, або мова національної приналежності, або мова, яка була вивчена першою. Крім цього, критерій визначення поняття "рідна мова" може також враховувати наявність у мовця відчуття певної мови як своєї (рідної).

Білінгв - людина, яка володіє двома мовами (у тій чи іншій мірі); двомовний індивід. Білінгвізм як явище у властиво лінгвістичному трактуванні - це однаково вільне користування двома різними мовами.

В умовах білінгвізму питання мовної самоідентифікації і мовленнєвої компетенції особистості, безумовно, пов'язують із проблемою мовної поведінки, оскільки в ситуації білінгвізму саме це формує певні стереотипи й звички зміни мовного коду.

У ситуації спорідненої двомовності індивід природно засвоює нерідну мову в досить великому обсязі. За таких обставин люди, які спілкуються на різних мовах, розуміють один одного без перекладача, і значні групи мовців володіють другою мовою досить активно.

У двомовному спілкуванні, у тому числі публічному (на засіданнях Верховної Ради, на радіо- і телепередачах і т.п.), постійно спостерігається змістовна залежність між вибором мови й характером висловлення. Експресивно-стилістичні засоби другої мови почасти здобувають риси іронічного цитування, хоча за цією легкістю криється зворотна сторона - широка інтерференція у діяльності білінгвів (негативний вплив мов одна на одну).

Масова й часткова інтерференція означає постійне змішування двох систем, їхнє уподібнення. Саме тому нас турбує погроза мовної безкультурності, суржикування, тобто стихійного русифікування української мови й навпаки.

Резюмуючи сказане, хочеться звернути увагу на те, що мовні проблеми по-новому акцентують питання про роль мовної ситуації для сучасної культури, для формування нової особистості, яка спроможна на високому толерантному рівні вирішувати складні питання міжкультурної взаємодії в епоху глобалізації. У даному випадку мова йде про вторинну мовну особистість.

Формування вторинної мовної особистості в Севастополі буде вважатися досягнутим, якщо у свідомості людини будуть накопичені образи, аналогічні тим, якими володіє носій української мови. Завдання вторинної мовної особистості полягає у формуванні здатності не лише аналітично осмислити й усвідомити унікальну специфічність української культури, але й за допомогою оволодіння українською мовою інтегрувати в собі її елементи. У такому процесі українська мова стає не чужою стосовно рідної, а ще однією мовою і культурою, які необхідно не лише вивчати, а "входити" в них, "пропускати" через себе, через свою свідомість, свій світогляд, світовідчуття. У такий спосіб сформована вторинна мовна особистість, здатна проникати в "дух" української мови, в "плоть" культури українського народу, здатна здійснювати комунікацію на належному рівні.

Попри небажання апелювати до політики, хочеться сподіватися, що Севастополь в історичній перспективі, позбувшись звичного конфлікту необхідності з вульгарними лінощами та ідейним невіглаством, підніме українську мову до такого рангу, на якому нині посідає французька в Марселі, болгарська в Пловдиві, чеська в Карлових Варах, а російська в Нижньому Новгороді.

Тамара МЕЛЬНИК,
докторант, доцент,
канд. педагогічних наук

Бібліотеку УКІЦ було створено як структурний підрозділ культурно-просвітницького відділу УКІЦ на базі книжкового фонду методичного кабінету та власних книжок працівників Центру з метою допомоги творчим відділам у підготовці заходів з української історії та культури.

Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.

Іван ФРАНКО,
"Строфи"

Бібліотеку УКІЦ було створено як структурний підрозділ культурно-просвітницького відділу УКІЦ на базі книжкового фонду методичного кабінету та власних книжок працівників Центру з метою допомоги творчим відділам у підготовці заходів з української історії та культури.

Поступово книжковий фонд бібліотеки збільшувався за рахунок дарунків від приватних осіб та громадських організацій. Суттєво ситуація з комплектуванням фонду поліпшилася, коли бібліотеку відвідав колишній міністр культури Б. Ступка. Саме він звернувся до відділів культури областей України з проханням допомогти бібліотеці.

Завдяки міністру книги були подаровані видавництвами "Дніпро" і "Смолоскип", тернопільською обласною науковою бібліотекою, Національною парламентською бібліотекою України, Державною бібліотекою України для юнацтва, обласною науковою бібліотекою м. Дніпропетровська тощо.

Особисто від Богдана Ступки надійшло 120 примірників із його власної бібліотеки. Внесок у комплектування фонду бібліотеки зробили "Союз українок Америки", Севастопольська міська організація "Союз українок", діаспори Канади, Австралії та ін.

Книжковий фонд бібліотеки складає 10 300 примірників, з яких більше 6000 - книги україномовної літератури.

Бібліотека має книги, яких не має жодна бібліотека міста. Унікальний книжковий фонд з історії визвольного руху в Україні, з історії голодомору в Україні, сформований завдяки українській діаспорі. Сформувався і великий фонд періодичних видань.

Щороку працівниками бібліотеки проводиться близько 20 заходів, 100 консультацій, 20 оглядів літератури тощо.

Бібліотека УКІЦ 2010 року поповнилась книгами серії "Програма з літератури". Це книги - антології "Празька поетична школа" та "Поети "Нью-йоркської групи". Ці книги стануть у нагоді студентам, які вивчають українську літературу у вищих навчальних закладах.

Бібліотека УКІЦ здійснює свою роботу в тісній співпраці з творчими відділами Центру, українською громадою Севастополя, ЗМІ міста. Висловлюємо також подяку координатору громадського комітету «Український Севастополь» Миколі Владзімірському за придбаний і подарований комбайн - копір-сканер-принтер, який допомагає в роботі нам і читачам бібліотеки.

Неля КРАВЧУК,
провідний бібліотекар УКІЦ

На фото: працівники бібліотеки УКІЦ Неля Кравчук та Ірина Наконечна.

Сайт "Українське життя в Севастополі" http://ukrlife.org/ з'явився в Інтернетi 29 березня 2000 р. Задуманий і створений він був для відображення діяльності українських організацій та установ Севастополя. Першими словами ресурсу і його гаслом стали слова Лесі Українки: Нащо даремнії скорботи? Назад нема нам вороття! Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя!

Сайт "Українське життя в Севастополі" http://ukrlife.org/ з'явився в Інтернетi 29 березня 2000 р. Задуманий і створений він був для відображення діяльності українських організацій та установ Севастополя. Першими словами ресурсу і його гаслом стали слова Лесі Українки:

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

За 11 років ресурс виріс багатократно і нині в результаті конструктивної діяльності тепер вже портал об'єднує більше 20 сайтів, які пов'язані між собою взаємними посиланнями, що забезпечує їх сукупне добове відвідування 12-15 тисячами користувачів Мережі, які переглядають сотні тисяч сторінок. Сайти порталу містять інформацію літературного, культурного, художнього, просвітницького, релігійного, інформаційного, пізнавального, аналітичного спрямування.

Засновник сайту - журналіст і громадський діяч Микола Владзімірський упевнений: "Щоб встояти перед ентропією і не стати безнаціональною особистістю в плавильному казані народів, яким є Крим та Україна, треба прикладати енергію. І якщо ми ще відчуваємо себе українцями, треба більше цікавитись культурними, інтелектуальними, спортивними та іншими подіями в Україні, творити на благо майбутнього, підтримувати традиції, робити все для того, щоб бачити щасливим наш Край". (З iнтерв'ю газетi "Час і події", Чикаго, США, 2008 р.).


Вдячні користувачі пишуть в гостьових книгах сайтів 

Юрій Підопригора, Грін Банк, Західна Вірджинія, США:
"Господи, спаси Вас за такий сайт! Що казати... У мене сльози на очах"...

Вікторія з Києва:
"Дякую Вам за чудовий сайт. Цікаво не тільки дитині, а й усій сім'ї. Із задоволенням читаємо, вчимо та розгадуємо. Ще не вмерла Україна... доки існують такі сайти".

Оля, Мюнхен, Німеччина:
"Дуже дякуємо Вам за таку чудову сторінку. Завтра вивісимо Вашу адресу в українській суботній школі. Чекайте на нових відвідувачів. Успіхів Вам в усіх подальших починаннях, стійкості та оптимізму. З повагою вчителі, учні, батьківський комітет".

Галина Волчкова, США, Everett:
"Мабуть, ніхто не тішився вашим сайтом так, як я! Цього тижня я починаю викладати українську мову в містечку Еверет (штат Вашингтон), і все, що я знайшла тут, - наче цілюще джерело в пустелі! Щира подяка вам і найкращі побажання".

Олег Юркін, Берн, Швейцарія:
"Щиро вдячний за цей сайт! Група однодумців вперше у Швейцарії зорганізувала українську школу під назвою "Соняшник". Матеріали з Вашого сайту ми використовуємо на заняттях. Вони гарно підібрані і розташовані на сайті. З повагою та альпійським привітом Олег Юркін, директор української школи "Соняшник" у Швейцарії".

Олена з Южноукраїнська Миколаївської обл.:
"Ваша сторінка просто СУПЕР! Можна показати дитині, що комп'ютер існує не лише для розваг. Щиро дякую за велику кількість цікавого, повчального, такого потрібного матеріалу!".

Oleksander, Buenos Aires, Argentyna:
"Pane Mykolo! Vzhe vid davnoho chasu ne vidviduvav Vash prykrasnyj sait. Bazhaiu i nadali vytryvalosty ta us'pikhiv!"

Mavka з Києва:
"Справді чудова сторінка! Перше, що я тут побачила - це плакати про мову! Наступного дня про них знали всі мої друзі! Українська мова має жити! Це єдине, що об'єднає націю!"

Oleksa Obriy:
"Bezperechno Vasha storinka odna z nai¬krazhtix v Ykrains'komu sviti..."

Отаман з Одеси: "Дуже дякую за чудний та необхідний сайт, зараз готую за його допомогою інформацію для школярів до козацького куточку! Для свого молодшого сина скачав колисанки - ще раз дякую».

Анатолій:
Чудовий сайт, багато всього цікавого (колись використовував його для збору матеріалу для магістерської роботи). Дякую :)

Наталка з Києва:
"Ви проробили величезну працю, твори, які я вважала втраченими, у вас збережені".

Мирослава:
"Живу в Празі з дітками, тому знайти Вашу сторінку - це повернутися додому. Дякую Вам і бажаю успіхів".

Оксана Прокопчук з Луцька:
"Я щаслива, що маю однодумцiв! Давно знала, що Ви iснуєте, але не знала адреси. Тепер ось буду використовувати Вашi матерiали, бо вчуся на педагогiчному факультетi. Я ще з дитинства ви¬рiшила, що буду нести нацiональнi цiнностi до дитячого серця, бо зернина любовi до рiдної землi мусить породити самовiддану любов до рiдного народу".

Доценко Анатолій з Москви:
"Моїй доньці вже вісім років. Ось би років зо п'ять раніше знайти мені такий сайт! Втім, і зараз ще не пізно. Донька виросла в Москві, але українською говорить вільно. Отже, щось знайде на сайті корисного для себе.А ми з дружиною якось заплануємо ще другу дитину, от і сайт нам стане в нагоді!"

Таля з Києва:
"Це надзвичайний ресурс! Я сама колись була в пластунах і тепер займаюся з дітьми 6 - 11 років. Люди, це супер! Ми вже зробили рекламу через наш журнал виховників новацтва. Я закохана в цей сайт! А тепер ще й помітила сторінку - розваги для пластунів! Дуже гарно! Всім пластове СКОБ (Сильно Красно Обережно Бистро)!"

Марина, Умань:
"Дякую за такий чудовий сайт, стільки цікавого для мого синочка, та і по роботі часто ним користуюсь".

Наталя, Рівне:
"Ви дарма часу не гаєте, добрим людям помагаєте. Спасибі, Миколо!"

Тетяна Бережна, Дніпропетровськ:
"Шановний пане Миколо, Ви той, що всім нам показує вірний шлях. Тож натхнення Вам та успіхів у Вашій святій справі по відродженню Українського в Україні! Міцного Вам здоров'я!"

SanyA9:
"Дякую за цікавий сайт, тримайтесь і борітесь, правда переможе кривду, тільки правду потрібно поширювати.
Слава Україні!"

Володимир Татусь зі Львова:
"Класна ідея, класне виконання, класне наповнення, класна ідеологія. Один із небагатьох сайтів, які можна сміливо рекомендувати сину. Дякую автору".

Лариса, Севастополь:
"Сайт і справді пречудовий! Велика праця і любов до рідного слова творить чудеса. А ще дуже потішив той факт, що відгуки пишуть жителі центру, сходу та півдня України. Це надзвичайно тішить. А кажуть що лиш західній Україні українське слово цікаве...
п. Миколо, будьте здорові, Ваша праця потрібна багатьом!"


WEB-сайти порталу

Портал "Українське життя в Севастополі" http://ukrlife.org/
Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж
http://www.ukrlife.org/main/library.html
"Весела Абетка" - для дітей і дбайливих батьків http://abetka.ukrlife.org/
газета "Кримська Світлиця" http://svitlytsia.crimea.ua/
За українську «Кримську світлицю»! http://ukrslovo.blogspot.com/
Форум газети "Кримська світлиця" http://svitlytsia.uaforums.net/
Газета «Флот України» http://fleet.sebastopol.ua/
Журнал "Морська Держава" http://fleet.sebastopol.ua/morskaderzhava/
Журнал "Воєнна історія" http://warhistory.ukrlife.org/
Газета "Незборима Нація» http://nezboryma-naciya.org.ua/
Журнал "Вітчизна" http://vitchyzna.ukrlife.org/
Газета "Наша Віра" http://nashavira.ukrlife.org/
Кримський Форум http://ukrlife.org/forum/
Українська Греко-Католицька Церква в Севастополі http://ugcc.sebastopol.ua/
Національна скаутська організація України НСОУ "Пласт" станиця Севастополь http://plast.sebastopol.ua/
Севастопольська міська організація УРП "Собор" http://sobor.sebastopol.ua/
Музей Лесі Українки в Ялті http://lesiaukrainka.crimea.ua/
Художник-кераміст Микола Вакуленко http://vakulenko.ukrlife.org/
Художник Ярослав Миськiв http://myskiv.ukrlife.org/
Українська Гірнича Енциклопедія. Ресурси країн світу http://resource.ukrlife.org/
Філофонія http://filofonia.ukrlife.org/
Мега-ресурс Української мудрості "Афоризми" http://aphorism.org.ua
Смішного! http://humour.ukrlife.org/
Музей побуту Західної України http://museum.sebastopol.ua/
Світлиця Івана Левченка http://ivanlevchenko.ukrlife.org/
Газета "Слово Севастополя" http://slovo.sebastopol.ua/

Красиві черевички, вишиванка від полтавської майстрині, червоні ягідки з листям калини та червона стрічка у зачісці молодої, вишиванка білим по білому у нареченого, - такими урочисто зустріли і провели весільну церемонію працівники Севастопольського РАГСу Ленінського районного відділу юстиції Аліну Матвійчук та Максима Майорова.

Красиві черевички, вишиванка від полтавської майстрині, червоні ягідки з листям калини та червона стрічка у зачісці молодої, вишиванка білим по білому у нареченого, - такими урочисто зустріли і провели весільну церемонію працівники Севастопольського РАГСу Ленінського районного відділу юстиції Аліну Матвійчук та Максима Майорова. До такої нової для міста традиції - проведення державною мовою обряду, яку започатковано і, сподіваємось, буде продовжено, працівники РАГСу віднеслись дуже сумлінно, навіть проводили додаткові консультації з колегами із Західної України.

Максим познайомився з майбутньою дружиною Аліною в столиці нашої Батьківщини під час навчання в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова - провідному педагогічному університеті України. Далі освітні шляхи молодих людей розійшлись - він отримав вищу освіту з політичних наук в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" і нині працює за фахом. Аліна закінчила педагогічний університет та вступила в аспірантуру і зараз працює над дисертацією.

Максим Майоров походить з міста Рівне, до Севастополя переїхав з батьками в кінці 90-х років, рік вчився в школі №38, але з 8-го по 11-й класи навчався вже в школі №8, яка має українські класи. Аліна Матвійчук народилася в місті Ізяславі, що на Хмельниччині, жила на Полтавщині. І ось їх поєднав і Київ, і Севастополь. Увесь наш край для молодят є рідним. Їхнє урочисте вбрання було виготовлене славетною майстринею з Полтавщини Тетяною Черненко з рівненського льону. Відповідно до знаменитої полтавської традиції, одяг молодят був вишитий білим по білому.

"Можливо, це не стільки ексклюзивне рішення, а духовне продовження, очевидно, в них закладена в генах повага до традицій і культурних надбань народу", - каже мати нареченої Ніла Матвійчук.

"Буде кохання - буде щастя, каже мати Максима Світлана Майорова, - а щастя - це коли і діти в сім'ї є, і коли добробут у хаті...".

На весільну церемонію окрім рідних і близьких (дехто з них теж був у вишиванках) прибула з німецького Мюнхенa подруга нареченої Наталя Чуб: "Така подія буває раз в житті". Вона побажала пронести цю любов, яку їм Бог дарував, через усе життя.

Ведуча церемонії Анастасія Лук'янова, до того вже причарувавши молодят і гостей виразною і бездоганною мовою, словами "Перед Богом та людьми, перед законами нашої держави" оголосила їх чоловіком і дружиною.
 
Як і годиться, молодих посипали на щастя житом, а після завершення урочистої частини Аліна почастувала всіх гостей смачними вергунами власного приготування.
 
"Все сталось не так як гадалось, а навіть значно краще", - задоволено сказав Максим.


 

Кажуть, що незабаром відбудеться наступний весільний обряд українською мовою в Севастополі...
 
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
 Фото Сергія ОДАРЧЕНКА

Музей побуту Західної України – за 20 хвилин від центру Севастополя!

Свічку запалю,
Помолюсь тихенько
За мою сім’ю,
За матір стареньку.
Не вгасай, свіча,
Я іще згадаю
Хутір Ілліча
У кримському краю.
 

Ці зворушливі рядки рівненський автор-виконавець пісень Валерій Марченко записав у гостьовій книзі подружжя Кузменюків, яке, судячи з дорожнього знаку, мешкає на хуторі Ілліча, що на краю Чоргуня за 20 хвилин їзди від центру Севастополя. Знак “діє” рівно стільки, скільки продовжується паркан садиби.

Голова Союзу підприємців Ленінського району м. Севастополя Михайло Ілліч Кузменюк за п’ять років зібрав чималу колекцію старожитностей. Вона була нарешті упорядкована в окремій будівлі з великими вікнами поблизу основного будинку, в кінці жовтня освячена й отримала назву “Приватний музей побуту Західної України”. Експозицію мали радість переглянути вже більше сімдесяти чоловік. Пощастило там побувати і мені.

"Музей не претендує на щось велике, але й на мале також. Він претендує на більше - на вашу приязнь та шану до моїх родичів, земляків і до неї єдиної, моєї малої Батьківщини - Буковини, що на Західній Україні".

У часи роботи на чернівецькому телебаченні п. Михайло був знайомий із Софією Ротару, Назарієм Яремчуком, сім’єю Володимира Івасюка і знав самого композитора. 1971 року керував зйомками фільму “Червона рута”. І нині контакти із рідним краєм залишаються постійними.

Побачивши велику кількість найрiзноманiтнiших старовинних предметів, чомусь згадав філософські слова із Біблії: “Збирає людина і не знає, кому воно дістанеться”. Начебто прочитавши мої думки, гід повідомив, що основна мета створення збірки – показати друзям, знайомим, як люди жили раніше. А йому ці речі близькі, бо нагадують дитинство. Сам п. Кузменюк виріс у місті Чернівці, але його батьки і діди – з навколишніх сіл і там часто доводилось гостювати та відпочивати. Це все він робить в тому числі і для дітей та онуків – сім’єю на Буковину часто їздять, їм подобається тамтешня природа, діти із задоволенням оволодівають смаколиками місцевого діалекту.

«І правнуки хай пам’ятають, що їхні діди жили серед усього цього», – аргументує Михайло Ілліч ще раз ідею створення музею.

Відразу впадає у вічі його професійність і художній смак при стилізації приміщення – навіть електричні дроти прикріплено до фарфорових чашок, як раніше. Для груп збірок зроблено окреме сучасне освітлення.

Серед предметів можна виділити не один десяток експозицій. Одна з них – музичні інструменти, де зібрані такі, які є в народних оркестрах – показує лазерною указкою під стелю п. Михайло. У кожному селі на Буковині є народний оркестр. Ось тут і зібрані цимбали, най, флуєр, дримба, сопілка, скрипка, тромбон, саксофон, альт, корнет, кларнет. Поряд – колекція патефонів, грамофонів, платівок.



Власник особливо пишається пасхальним дерев’яним кошиком, яким користувались на свято (на фото).

На “патрона”, тобто, на іменини, в сім’ях було заведено дарувати “патронний вінок” – збиралась фамілія (так на Буковині називається рідня) і кожен свій дарунок – сорочку, краватку, гроші, завернуті в трубочку, сувенір – вішав на вінок. Після цього патронний вінок з подарунками одягали імениннику на шию і співали величальну пісню.

Ще там є колекція прасок, фотоапаратів, дзигарків (годинників), самоварів. Цих предметів до 10–20 екземплярів.

Є куток з буковинським одягом – теплими на дотик кожухами, сердаками, вишитими сорочками. Є шапки-кучми. “Є речі, яким понад 200 років, – стверджує Михайло Ілліч, – але переважна більшість таких, яким не менше 100 років”.

У музеї є список дарувальників з Чернівців, Севастополя, інших міст та сіл. Друзі знають про уподобання і з радістю поповнюють збірку. “Щоправда, список вже час оновлювати”, – зауважує господар. Зрозуміло, що багато речей було придбано під час чергової поїздки на малу Батьківщину, частина експонатів – результат обміну. Про кожну річ у нього є тепла згадка.

Ось каламарка, себто чорнильниця. Відразу виникають спогади про шкільні роки. Ось більше десятка різних млинів для кавових зерен чи перця. Є куточок для писанок тонкої роботи. Там само – писанки на дереві.

Серед документальних експонатів увагу привертає тодішній атестат 1909 року – «Сьвідоцтво про увільненя». Вакарюк Констан тин мав такий запис у ньому: “Поведенє вдоволяюче. Пильність – восторгаюча”. Далі запис: “Тому що сей ученик відповів вимогам державного шкільного закона, то увільняє ся єго від обовязку шкільного, він має однак вчащати на науку повторительну”.

Вгору тягнуться полиці і у хоромах. І там – чимало цікавих збірок серед них є і ковані з одного бруска металу ваги, і кантори – пружинні терези.

Макітри, гладуни (посуд для зберігання смальця), гергеви (посуд для вареників), кринки, бочівка для бринзи, маслобойки, ночви – дерев’яне корито для замішування тіста займають місце на верхній полиці. Видно, що речі зроблені майстровитими людьми.

Цікаво глянути на жорна другої половини ХІХ століття, серпи, барди і бардички – сокири, струги – інший сільський реманент. Є напівавтоматична кукурудзосаджалка з регулюванням глибини посадки залежно від температури повітря і землі.

Одні назви забутих речей викликають теплі почуття – все здається таким рідним і українським. Багато з них реставровані, є й такі, що непридатні для оновлення. Процес поповнення колекції став безперервним.

Донька Михайла Ілліча, Іванна, говорить, що вони мають сильні сімейні традиції. Вона сама, її діти допомагали і в будівництві музею, експозиція створювалась на їх очах. Її донька малювала картини. Діти теж приводять друзів, і ті захоплено ознайомлюються з виставкою старожитностей. Серед експонатів вони часто проводять сімейні вечори і “для дітей це швидше – будинок-музей”.

Надворі стоїть фіра (хура, віз, підвода), виготовлена власником музею на замовлення, і, коли настає літня спека, діти сплять у ній прямо під кримським небом.

Нещодавно музей відвідали аж чотири народних артисти України - актори театру ім. Франка Василь Баша, Володимир Коляда, Василь Мазур та Богдан Бенюк.

Дружина п. Кузменюка, Валентина, підтримує і сприяє захопленню чоловіка. У згаданій гостьовій книзі – альбомі із фотографіями та відгуками і побажаннями – записи багатьох відомих севастопольців і українців з подяками господарям маєтку. Для туристів, що подорожують Кримом, вiдвiдини такого музею можуть стати справжньою екзотикою.

А фамілія Михайла Ілліча, як і він сам, зростає серед предметів матеріальної і духовної народної культури.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Сайт музею побуту Західної України у Севастополі
http://museum.sebastopol.ua/
тел. 8-0692-63-21-63 або
e-mail: ivanna_k69@mail.ru">ivanna_k69@mail.ru

У 90-ті роки у об'єднання «Атлантика» виникли фінансові проблеми і над колективом культурного закладу нависла загроза скорочення. Але його директор - заслужений працівник культури України Олександр Артемович Коротун, людина небайдужа до культури, аматорського мистецтва, розвитку самодіяльної творчості севастопольців, запропонував створити на базі Палацу культури рибалок Український культурно-інформаційний центр.

У 1978 році в Камишовій бухті з'явився новий заклад культури - Палац культури рибалок. Дуже скоро він став улюбленим центром дозвілля севастопольців. Жодне свято у Гагарінському районі не обходилось без участі творчих колективів Палацу культури рибалок.

У 90-ті роки у об'єднання «Атлантика» виникли фінансові проблеми і над колективом культурного закладу нависла загроза скорочення. Але його директор - заслужений працівник культури України Олександр Артемович Коротун, людина небайдужа до культури, аматорського мистецтва, розвитку самодіяльної творчості севастопольців, запропонував створити на базі Палацу культури рибалок Український культурно-інформаційний центр. Це було єдиною можливістю зберегти для севастопольців заклад культури, не допустити створення чергового торговельного центру, адже багатьох комерційних діячів приваблювала велична будівля у центрі Камишової.

За підтримки трудового колективу після тривалого узгодження питань, що виникали при передачі Палацу культури рибалок під керівництво Міністерства культури України, рішенням Кабінету міністрів України був створений Український культурно-інформаційний центр в м. Севастополі. Ця подія сталася 30 січня 1996 року. Мета роботи Центру визначена в його Статуті: " ...сприяння процесу відродження і розвитку української національної культури та культур народів, які проживають в Україні та в Криму".

Сьогодні УКІЦ - 15 років. Він впевнено зайняв провідне місце у культурному просторі Севастополя. Творчі працівники УКІЦ започаткували проведення в Севастополі багатьох свят: День Святого Миколая, Різдвяні зустрічі, мовно-мистецькі свята до Дня української мови та писемності, День матері, Андріївські вечорниці тощо.

Виконуючи свій статутний обов'язок, співробітники Центру проводять багато заходів з української історії, культури, народознавства. Щорічно в березні проходить акція "Вінок Кобзарю", яка включає конкурси читців творів Тараса Шевченка, міський конкурс дитячого малюнка "Мальовнича Україна", тематичні вечори, концерти, брейн-ринги. До юві-леїв видатних діячів української культури проводяться літературно-музичні вітальні, альманахи "Сузір'я", які знайомлять севастопольців з життям та творчістю відомих українських митців: І. Франка, Л. Українки, М. Гоголя, О. Кобилянської, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, Л. Старицької-Черняховської, А.Малишка, О. Гончара, Л. Костенко, І. Драча, Н. Ужвій, О. Петрусенко, М. Лисенка та багатьох інших. Ці заходи сприяють вивченню севастопольською молоддю української мови, тому що самі школярі та студенти стають їх учасниками.

За останні роки УКІЦ спільно з Асоціацією національно-культурних товариств Севастополя (АНКТС) провів багато виставок, літературних вечорів, тематичних концертів. Пізнавальною для севастопольських старшокласників, студентів та військовослужбовців стала тематична година до Міжнародного дня рідної мови. Глядачі почули пісні, вірші, приказки та байки як українською мовою, так і мовами народів, що проживають в Севастополі. Велику зацікавленість у севастопольців викликали виставки "Веков связующая нить" з координаційним центром з відродження кримськотатарської культури, "Беларусские умельцы" з товариством "Беларусь", " Род наш болгарский" з болгарським товариством "Изгрев", "Крізь минуле у майбуття" з товариством караїмської культури "Фідан" тощо.

Важливу роботу проводять співробітники Центру по ознайомленню людей різних національностей з багатою українською культурою. Ми запрошуємо представників національних меншин на тематичні вечори, літературні вітальні, театралізовані свята, де вони знайомляться з традиціями та звичаями українського народу, видатними діячами української культури та історії. Таким чином, національні меншини залучаються до української культури, а це сприяє їх інтеграції в українське співтовариство.

Велика увага в роботі Центру приділяється становленню соціальної особистості дітей та підлітків, їх духовному та культурному розвитку, формуванню естетичного та художнього смаку. В ігровій розважальній формі дітей знайомлять з традиціями, звичаями та обрядами українського народу. Із захопленням дошкільнята та учні молодших класів беруть участь у Святі Миколая, усних журналах "Свято врожаю", "Сплети мені, матінко, віночок", "Український рушник - оберіг душі", "Благослови, мати, весну закликати".

Одним з напрямків роботи Центру є організація змістовного відпочинку та розваг, які сприяють підвищенню культурного рівня мешканців міста. Севастопольці із задоволенням відвідують державні та професійні свята, ювілеї підприємств, вечори відпочинку, а урочисте вручення паспортів громадянина України назавжди залишиться в пам'яті юних севастопольців та їх батьків. Саме в УКІЦ традиційно проходить церемонія нагородження Лауреатів севастопольського міського форуму творчої інтелігенції "Громадське визнання".

В Українському культурно-інформаційному центрі працюють 20 колективів художньої самодіяльності різних напрямків творчості, які очолюють висококваліфіковані фахівці, люди, віддані мистецтву. Самодіяльні колективи Центру своїми виступами прикрашають всі культурні заходи, ведуть активну концертну діяльність, неодноразово ставали призерами та переможцями різноманітних конкурсів та фестивалів. Солісти Центру є бажаними учасниками міських концертів на честь професійних та державних свят.

На базі УКІЦ працює єдина в місті українська бібліотека, яка налічує більше 10 тис. примірників. Серед них книги з української історії, твори українських класиків та сучасних авторів, а також є книги раритетні, яких не знайдеш в жодній бібліотеці Севастополя.

За роки існування УКІЦ знайшов багато друзів, з якими активно співпрацює, це Кримський республіканський центр народної творчості, АНКТС, виховні структури ВМС ЗС України, кафедри української мови та малювання й креслення Севастопольського міського гуманітарного університету, товариство "Просвіта", Міський фонд Реріхів, організація "Союз українок".

За багаторічну плідну працю колектив УКІЦ неодноразово отримував високі нагороди, серед яких: Почесна грамота Кабінету міністрів України "За вагомий внесок у справу розбудови української державності та національної культури", Почесний знак "За заслуги перед городом-героем Севастополем" Севастопольської міської державної адміністрації та Севастопольської міської Ради, Знаком "За труд и честь" Гагарінського району м. Севастополя тощо.

Ми завжди готові до нових стосунків, наші двері відкриті для людей талановитих, небайдужих до культури та мистецтва, сподіваємось знайти нових друзів і провести ще багато цікавих змістовних заходів.

Галина СОПІНА,
завідувачка культурно-просвітницьким відділом УКІЦ

Фото Людмили САДОВНІЧЕНКО

Про цей фартушок голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на виставках української вишивки, пропагуючи народні традиції, завжди розповідає особливо схвильовано. В середині 90-х років його подарувала тітка чоловіка, колишня зв'язкова УПА, яка берегла запаску всі ці роки і розповіла її історію.

Про цей фартушок голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на виставках української вишивки, пропагуючи народні традиції, завжди розповідає особливо схвильовано. В середині 90-х років його подарувала тітка чоловіка, колишня зв'язкова УПА, яка берегла запаску всі ці роки і розповіла її історію.

Над цим художнім твором довго працював Грицько Данилюк із села Багатківці Теребовлянського району Тернопільської області. Чотирнадцятирічний хлопець мав хворобу і не міг рухатись, а вишивав прегарно. Було це у далекому 1939 році. Коли в село прийшли ненависники України, більшість людей втекли в ліс, а він залишився вдома. Грицька жорстоко побили і катували, і він за кілька днів помер.

Богдана Михайлівна сама вишиває і сумнівається, що знайдуться такі умільці, які могли б повторити ці досить складні візерунки. Вона бачить, що тут символічно зображені багато церков, вона читає орнамент, що начебто люди тримаються за руки, а між ними - кольори українського прапора. Вона каже, що зараз майстрині часто-густо вишивають по заздалегідь зробленим на канві заготовкам, а тут маємо приклад полотна, яке в селі традиційно робили з конопель. Особливо вона наголошує про високий художній смак юного Грицька, який так вдало підібрав нитки за кольорами.

Захоплено відгукуються про вишитий фартушок і майстрині, які фотографують ці узори, щоб зберегти і використати цей унікальний орнамент, який несе глибинну і давню сутність високої української культури.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Афоризми

Пуста людина пишається повним гаманцем.

Юрій РИБНИКОВ

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми