Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   

Свічку запалю,
Помолюсь тихенько
За мою сім’ю,
За матір стареньку.
Не вгасай, свіча,
Я іще згадаю
Хутір Ілліча
У кримському краю.
 

Ці зворушливі рядки рівненський автор-виконавець пісень Валерій Марченко записав у гостьовій книзі подружжя Кузменюків, яке, судячи з дорожнього знаку, мешкає на хуторі Ілліча, що на краю Чоргуня за 20 хвилин їзди від центру Севастополя. Знак “діє” рівно стільки, скільки продовжується паркан садиби.

Голова Союзу підприємців Ленінського району м. Севастополя Михайло Ілліч Кузменюк за п’ять років зібрав чималу колекцію старожитностей. Вона була нарешті упорядкована в окремій будівлі з великими вікнами поблизу основного будинку, в кінці жовтня освячена й отримала назву “Приватний музей побуту Західної України”. Експозицію мали радість переглянути вже більше сімдесяти чоловік. Пощастило там побувати і мені.

"Музей не претендує на щось велике, але й на мале також. Він претендує на більше - на вашу приязнь та шану до моїх родичів, земляків і до неї єдиної, моєї малої Батьківщини - Буковини, що на Західній Україні".

У часи роботи на чернівецькому телебаченні п. Михайло був знайомий із Софією Ротару, Назарієм Яремчуком, сім’єю Володимира Івасюка і знав самого композитора. 1971 року керував зйомками фільму “Червона рута”. І нині контакти із рідним краєм залишаються постійними.

Побачивши велику кількість найрiзноманiтнiших старовинних предметів, чомусь згадав філософські слова із Біблії: “Збирає людина і не знає, кому воно дістанеться”. Начебто прочитавши мої думки, гід повідомив, що основна мета створення збірки – показати друзям, знайомим, як люди жили раніше. А йому ці речі близькі, бо нагадують дитинство. Сам п. Кузменюк виріс у місті Чернівці, але його батьки і діди – з навколишніх сіл і там часто доводилось гостювати та відпочивати. Це все він робить в тому числі і для дітей та онуків – сім’єю на Буковину часто їздять, їм подобається тамтешня природа, діти із задоволенням оволодівають смаколиками місцевого діалекту.

«І правнуки хай пам’ятають, що їхні діди жили серед усього цього», – аргументує Михайло Ілліч ще раз ідею створення музею.

Відразу впадає у вічі його професійність і художній смак при стилізації приміщення – навіть електричні дроти прикріплено до фарфорових чашок, як раніше. Для груп збірок зроблено окреме сучасне освітлення.

Серед предметів можна виділити не один десяток експозицій. Одна з них – музичні інструменти, де зібрані такі, які є в народних оркестрах – показує лазерною указкою під стелю п. Михайло. У кожному селі на Буковині є народний оркестр. Ось тут і зібрані цимбали, най, флуєр, дримба, сопілка, скрипка, тромбон, саксофон, альт, корнет, кларнет. Поряд – колекція патефонів, грамофонів, платівок.



Власник особливо пишається пасхальним дерев’яним кошиком, яким користувались на свято (на фото).

На “патрона”, тобто, на іменини, в сім’ях було заведено дарувати “патронний вінок” – збиралась фамілія (так на Буковині називається рідня) і кожен свій дарунок – сорочку, краватку, гроші, завернуті в трубочку, сувенір – вішав на вінок. Після цього патронний вінок з подарунками одягали імениннику на шию і співали величальну пісню.

Ще там є колекція прасок, фотоапаратів, дзигарків (годинників), самоварів. Цих предметів до 10–20 екземплярів.

Є куток з буковинським одягом – теплими на дотик кожухами, сердаками, вишитими сорочками. Є шапки-кучми. “Є речі, яким понад 200 років, – стверджує Михайло Ілліч, – але переважна більшість таких, яким не менше 100 років”.

У музеї є список дарувальників з Чернівців, Севастополя, інших міст та сіл. Друзі знають про уподобання і з радістю поповнюють збірку. “Щоправда, список вже час оновлювати”, – зауважує господар. Зрозуміло, що багато речей було придбано під час чергової поїздки на малу Батьківщину, частина експонатів – результат обміну. Про кожну річ у нього є тепла згадка.

Ось каламарка, себто чорнильниця. Відразу виникають спогади про шкільні роки. Ось більше десятка різних млинів для кавових зерен чи перця. Є куточок для писанок тонкої роботи. Там само – писанки на дереві.

Серед документальних експонатів увагу привертає тодішній атестат 1909 року – «Сьвідоцтво про увільненя». Вакарюк Констан тин мав такий запис у ньому: “Поведенє вдоволяюче. Пильність – восторгаюча”. Далі запис: “Тому що сей ученик відповів вимогам державного шкільного закона, то увільняє ся єго від обовязку шкільного, він має однак вчащати на науку повторительну”.

Вгору тягнуться полиці і у хоромах. І там – чимало цікавих збірок серед них є і ковані з одного бруска металу ваги, і кантори – пружинні терези.

Макітри, гладуни (посуд для зберігання смальця), гергеви (посуд для вареників), кринки, бочівка для бринзи, маслобойки, ночви – дерев’яне корито для замішування тіста займають місце на верхній полиці. Видно, що речі зроблені майстровитими людьми.

Цікаво глянути на жорна другої половини ХІХ століття, серпи, барди і бардички – сокири, струги – інший сільський реманент. Є напівавтоматична кукурудзосаджалка з регулюванням глибини посадки залежно від температури повітря і землі.

Одні назви забутих речей викликають теплі почуття – все здається таким рідним і українським. Багато з них реставровані, є й такі, що непридатні для оновлення. Процес поповнення колекції став безперервним.

Донька Михайла Ілліча, Іванна, говорить, що вони мають сильні сімейні традиції. Вона сама, її діти допомагали і в будівництві музею, експозиція створювалась на їх очах. Її донька малювала картини. Діти теж приводять друзів, і ті захоплено ознайомлюються з виставкою старожитностей. Серед експонатів вони часто проводять сімейні вечори і “для дітей це швидше – будинок-музей”.

Надворі стоїть фіра (хура, віз, підвода), виготовлена власником музею на замовлення, і, коли настає літня спека, діти сплять у ній прямо під кримським небом.

Нещодавно музей відвідали аж чотири народних артисти України - актори театру ім. Франка Василь Баша, Володимир Коляда, Василь Мазур та Богдан Бенюк.

Дружина п. Кузменюка, Валентина, підтримує і сприяє захопленню чоловіка. У згаданій гостьовій книзі – альбомі із фотографіями та відгуками і побажаннями – записи багатьох відомих севастопольців і українців з подяками господарям маєтку. Для туристів, що подорожують Кримом, вiдвiдини такого музею можуть стати справжньою екзотикою.

А фамілія Михайла Ілліча, як і він сам, зростає серед предметів матеріальної і духовної народної культури.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Сайт музею побуту Західної України у Севастополі
http://museum.sebastopol.ua/
тел. 8-0692-63-21-63 або
e-mail: ivanna_k69@mail.ru">ivanna_k69@mail.ru

Переглянули: 2714 раз(а), газета серпень 2011 / Рубрика: Культура і мистецтво / Опублікована : 12 Сер. 2011
Богдан МОРОЗ / 19 Серпень 2011
Був,бачив, частував МИхайло Ілліч Буковинська кухня дуже смачна. Відвідайте садибу Кузменюків на свято- переконайтеся.
Ім`я / нікнейм:
Коментар:
Афоризми

Як знайти крайнього, коли всі косять під центристів?

Флоріан БОДНАР

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми