Дiалог через вiки
Постать Тараса Шевченка була, є і залишиться знаковою для культурного і суспільного життя українців. Скільки людських доль змінилося завдяки знайомству з творчістю Великого Кобзаря! Скільки читачів врешті усвідомили себе українцями! А поетичні рядки Шевченка продовжують хвилювати й надалі, штовхають до роздумів, провокують, не залишають байдужими наших сучасників. І не важливо, якою мовою відповідають митцю — головне, що діалог триває…
Хто керує нашим життям?
Чи є однозначна відповідь на запитання: “Людина — господар своєї долі чи її життя фатально зумовлене якимись зовнішніми силами?” Я впевнена, що ні.
Ми завжди прагнемо балансу — він є необхідною складовою гармонії. І сприйняття свого життя теж потребує подолання антагонізму поглядів на визначну роль фатуму або самої людини у формуванні її життєвого шляху.
З одного боку, існують певні обставини, які безпосередньо від нас не залежать: генетичні особливості, місце і час нашого народження, батьки та родичі, соціально-економічна ситуація у державі, природні катаклізми тощо. Цей факт необхідно визнати, бо ми не можемо тримати під контролем усе в цьому житті.
З іншого боку, ми постійно робимо вибір. Щохвилини!.. Навіть якщо начебто бездіяльні — це теж наше рішення, адже ми можемо в цей час, наприклад, займатися самовдосконаленням, творчістю, допомагати людям… Я не маю на увазі, що необхідно бути чимось постійно зайнятим. Справа в тому, що будь-яка наша дія або її відсутність — наш власний вибір. Ніхто не має права нас примушувати, і, якщо це стається, треба згадати, чому ми дозволили так із собою поводитися. Важливо відповідально ставитися до свого життя — другого «дубля» не буде.
У творі Олександра Гріна “Червоні вітрила” Ассоль жила лише надією, що колись за нею припливе принц. Вона перетворила своє життя на суцільне очікування. Так, ця повість-феєрія малює нам щасливий кінець — Ассоль все ж дочекалася свого судженого. Але то казка… А в реальному житті пасивне очікування навряд чи може бути шляхом до мрії. Вірити у неї треба, але ж потрібно й самостійно робити кроки назустріч своєму щастю, а інколи навіть боротися з обставинами. Адже воно того варте. Чи не так?
Згадайте іншого героя “Червоних вітрил” — Артура Грея. Самостійний, цілеспрямований, сміливий, він покинув батьківський дім заради своєї мрії — стати справжнім моряком, «морським дияволом», злитися із стихією морського життя — і досяг свого. Саме він здійснив мрію Ассоль. Він зробив диво, на яке чекало серце дівчини, попри усі обставини. Мабуть, багато жінок і дівчат потайки мріють зустріти такого чоловіка, який вирішить усі їхні проблеми. Та треба пам’ятати, що ми здатні власними руками творити дива і втілювати мрії у життя.
Тому я погоджуюся з великим Кобзарем, що у житті кожного є не залежні від нього обставини, “своя доля”. А також ми маємо вибір свого шляху, і від нас залежить, чи буде він широким, цікавим, чи приведе він нас до щастя… Вибір за нами!
Наталя ГОЛОВНІНА,
студентка 4-го курсу СМГУ