Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   
Всеукраїнський конкурс учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої!” відбувся одночасно в усіх регіонах України втринадцяте. Журі севастопольського конкурсу, звертаючи увагу на щирість почуттів, оригінальність, яскравість думки кожного учня, відбирає найкращі роботи і надсилає їх на фінальний етап до Києва. Віриться, що вихованці наших шкіл 22 травня разом з учнями з усіх куточків України (як і у попередні роки) піднімуться на Чернечу гору як переможці.
 
  

Ми — українцi за покликом душi!

1

Розплющую очі... Прозорі промені теплого сонця замикають мене в своїх обіймах, вітаючи з новим днем. Ранок такий світлий, повний всеохоплюючого щастя…Сьогодні кожна хвилина значима, незабутня.
Саме в такий чудовий день, повний щирих емоцій, познайомилися двадцять років тому найрідніші для мене люди — мої батьки.
У звичайний день, двоє звичайнісіньких молодих людей, як завжди, ледве прокинувшись зранку, збиралися на роботу і навіть не підозрювали, що ці буденні події зроблять особливим усе їхнє життя.
Молода, дуже вродлива дівчина, працюючи бактеріологом, виконувала свої прямі обов’язки. Останні три дні для неї здавалися жахом: навколо шалена метушня, у лабораторії — ремонт. Вона й гадки не мала, що саме через цей безлад уже скоро стане найщасливішою людиною у світі.
Повертаючись з обіду, дівчина на сходах зіткнулася з молодим чоловіком.
— Як вас звуть? — спитав він. 
— Ірина, — трохи соромлячись, відповіла та. — А вас як? 
— Куланов. 
— А ім’я у вас є? 
— Ку-ла-нов.
На цій таємничій ноті Олексій (а саме так звали юнака) розвернувся і пішов продовжувати роботу. Виявляється, він був другом бригадира будівельників, що працювали в лабораторії, і прийшов йому допомогти.
Уже зовсім скоро, за якимось дивним збігом обставин, Ірина й Олексій побачилися в компанії своїх друзів, які, як виявилося, були в них спільними. У той вечір вони зустрілися вдруге і вже ніколи не розлучалися. Через рік молодята одружилися.
Так мої батьки, українка і росіянин, назавжди поєднали свої долі в Севастополі, повторюючи ще одну нашу сімейну історію, дуже близьку моєму серцю.

2
Ця історія почалась у далекому 1959 році. У День Військово-Морського Флоту молодий старшина підводного човна “Малютка” зібрався йти на танці, що мали відбутися в Будинку офіцерів флоту. Саме в цей день компанія подруг, що приїхали з ткацького міста Кінешма до Севастополя на заробітки, домовилася їхати (в Балаклаву) на ті ж самі танці. Поміж цих дівчат була одна чорнява вродливиця — Галина.
На святі молоді матроси знайомилися з красунями, танцювали, веселилися... І ось серед яскравого натовпу молоді старшина Володимир помітив чарівну дівчину. Вона стояла осторонь, її кучеряві локони й сяючі сірі очі все більше притягували до себе погляд юнака.
Він все ж таки насмілився підійти: 
— Добрий вечір, можна вас запросити на вальс? 
Вона погодилася.
Пара закружляла в ритмі прекрасного (незабутнього танцю) вальсу. У цей момент їхні серця вперше зустрілися, щоб назавжди бути разом. Потім Володимир проводжав Галину додому, вони сміялися, розмовляли, ділилися враженнями від дивовижного вечора. Через тиждень юнак знову запросив дівчину на танці, через місяць він уже був закоханий у неї без тями, а невдовзі вони побралися.
Така історія зустрічі моїх дідуся і бабусі — завзятого українця і неприступної росіянки, що поєднали свої долі в місті-герої Севастополі й дали відлік історії моєї родини.

3
Мій батько більш за все хотів мати дочку. Він навіть пообіцяв мамі збудувати палац, якщо вона подарує йому таке щастя. Як ви вже встигли помітити, «невипадкові випадковості» — характерні явища для моєї сім’ї. Саме так і вийшло. В один день на світ з’явилася… не одна, а одразу дві дівчинки, схожі як дві краплі води — я й моя сестричка Альона. Нашою батьківщиною став Севастополь, який увійшов в історію сім’ї разом із коханням моїх найрідніших людей. Тато дійсно збудував нам палац. Але найголовнішим подарунком став собор єдності наших душ.
У дні, коли так неспокійно в моїй Україні, часто задумуюся: хто ж я — українка чи росіянка?
Моя родина поєднала в собі два народи, а виростила нас щедра українська земля. Ми — українці за покликом душі. І це — найголовніше.
В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я — українка!

Аліна КУЛАНОВА,
учениця 11-го класу гімназії № 8 з російською та українською мовами навчання
Переглянули: 842 раз(а), газета березень 2014 / Рубрика: Урок української / Опублікована : 03 Бер. 2014
Ім`я / нікнейм:
Коментар:
Афоризми

Дуті авторитети найбільше бояться гострих питань.

Флоріан БОДНАР

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми