Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   
Всеукраїнський конкурс учнівської творчості “Об’єднаймося ж, брати мої!” відбувся одночасно в усіх регіонах України втринадцяте. Журі севастопольського конкурсу, звертаючи увагу на щирість почуттів, оригінальність, яскравість думки кожного учня, відбирає найкращі роботи і надсилає їх на фінальний етап до Києва. Віриться, що вихованці наших шкіл 22 травня разом з учнями з усіх куточків України (як і у попередні роки) піднімуться на Чернечу гору як переможці.
 
  

I я прокинулась…


Ні, не люди тебе вчили —
Мабуть, сама доля,
Степ, та небо, та могили,
Та широка воля.
О. Афанасьєв-Чужбинський

Був тихий літній вечір… Сонечко купало останні свої промені в тремтливих водах Чорного моря, дерева про щось шепотіли, а я з “Кобзарем” у руках незчулася як задрімала…
І привиділось: з розгорнутої книжки раптом випурхнула маленька пташечка, як сніг, полетіла за білоголовим хлоп’ям, що тупцяло босими ноженятами туди, на край світу, де сонце спати лягає, де залізні стовпи підпирають небо України.
Дитя простягнуло розкриту долоньку, і на неї, як на якусь велику планету, сіла моя птаха. “Дивись…”, — прошепотіло хлоп’я . І відкрився мені Його світ.
Як небо блакитне — 
нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
Я зрозуміла: до мене прийшов малий Тарас, як апостол, принісши своє слово, що відкриє ті стовпи, на яких тримається людина і весь світ.
“Дивись”, — знову прошепотіли його уста. Переді мною лежала несповитою дитиною земля моїх дідів і прадідів. Така прекрасна, велична і неповторна, довірливо простягаючи розливи золотих пшеничних ланів, сліпучу синь неба, стрімкий потік сивого Дніпра, лісисті гори Карпат:
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає, —
чується тихий шепіт Шевченкового голосу.
М’якою хвилею піднімається вогонь любові до Батьківщини, до рідної України, де так палко співає Кобзареве серце, благородне і велике, зболіле і вразливе, полум’яне і бентежне. Тарас відкриває мені Красу, Добро і Правду…
І я прокинулась… Був тихий літній вечір…
Сонечко ще не сховалося за обрій, а поруч на розгорнутій долоні Херсонесу — священний Володимирський собор. У хвилях мого Чорного моря відблискують його золоті куполи, а в мене в руках усе той же “Кобзар”...
З обкладинки Великої Книги на мене дивляться глибокі задумливі очі. А в них мудрість, щирість, горда душа. До болю знайоме обличчя… Ледь помітна усмішка — і знову я бачу маленького хлопчика, що привидівся мені уві сні, який легко торкається моєї душі-пташки, а сам показує на залізні стовпи, на яких стоїть духовна основа світу. 
І він надихає мене на творчість…
Шевченко — 
замість тисячі слів.
Шевченко — це наше життя.
Великий Тарасе, 
Ти стільки зумів!
Хоча і не жив до пуття…
За волю народну віддав
Без залишку всього себе.
Ніхто тоді ще не знав,
Що Ти — посланець небес.
Я буду завжди пам’ятати,
Скільки б не мала літ
Свою ріднесеньку хату
І Шевченковий “Заповіт”.
І дотепер кожний рядок “Заповіту” лишився в моєму серці. А ще якихось кілька годин тому я тримала книжку з ним у руках, набираючись сміливості.
Наша родина завжди була, є та буде з Тарасом у душі. А мої родичі навчили мене виконувати його заповіді. Ми пам’ятаємо про нього, для нас дев’яте та десяте березня — особливі дні. Ми під-тримуємо один одного, завжди будемо разом і згадуватимемо нашого Прометея, бо так заповів Він.
…Прошуміли два віки над нашою землею. Багато змін відтоді відбулося в житті українського народу, заради якого творив і страждав Кобзар. Озираючись назад, згадуючи минуле, ми неодноразово запитуємо себе: “А що б сказав Тарас, якби був нашим сучасником?”. Напевно, його слово було б таке суворе і справедливе, як і тоді, коли він бачив рідну землю поневоленою. А нині…
Рідна земле моя! Подарована Богом великому народу, родюча, важкотіла, чекаєш ти на весну, щоб зачати нове життя. Злетіла ти до висот, розправила крила... Та сьогодні українці переживають не найкращі часи.
Нене моя, Україно! Що чекає тебе в майбутньому? Чи збережеш ти мирним небо, чи не замуляться твої джерела? Я вірю, що з допомогою підростаючого покоління все наладиться, повернеться державний престиж.
Я не дозволю собі жити на колінах, ніколи не забуду про те, що за Україну потрібно стояти до кінця, і братиму приклад з Великого Кобзаря. 
Я намалюю нову мапу —
Невпевнено, олівцем.
Для цього не треба знати,
Куди річка воду несе.
Я намалюю нову мапу — 
Розфарбую 
у сонце й блакить.
Намалюю білесеньку хату
І прапорець, 
що в небі майорить.
Я підпишу на мапі — 
Львів, Канів, Донецьк, 
Одеса та Крим.
Там буде кобзар, 
що збирається грати, 
І зацікавлені діти за ним.
Я намалюю нову мапу — 
Крізь Дніпро і Карпати 
кордон проведу.
І великими буквами 
поміж кордонів
Я виведу слово “ЛЮБЛЮ”.

Оксана КУЧУРКА,
учениця 7-го класу гімназії №7
Переглянули: 829 раз(а), газета березень 2014 / Рубрика: Урок української / Опублікована : 03 Бер. 2014
Ім`я / нікнейм:
Коментар:
Афоризми

Від батьків народу аліментів не дочекаєшся.

Григорій ЯБЛОНСЬКИЙ

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми