Про цей фартушок голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на виставках української вишивки, пропагуючи народні традиції, завжди розповідає особливо схвильовано. В середині 90-х років його подарувала тітка чоловіка, колишня зв'язкова УПА, яка берегла запаску всі ці роки і розповіла її історію.
Над цим художнім твором довго працював Грицько Данилюк із села Багатківці Теребовлянського району Тернопільської області. Чотирнадцятирічний хлопець мав хворобу і не міг рухатись, а вишивав прегарно. Було це у далекому 1939 році. Коли в село прийшли ненависники України, більшість людей втекли в ліс, а він залишився вдома. Грицька жорстоко побили і катували, і він за кілька днів помер.
Богдана Михайлівна сама вишиває і сумнівається, що знайдуться такі умільці, які могли б повторити ці досить складні візерунки. Вона бачить, що тут символічно зображені багато церков, вона читає орнамент, що начебто люди тримаються за руки, а між ними - кольори українського прапора. Вона каже, що зараз майстрині часто-густо вишивають по заздалегідь зробленим на канві заготовкам, а тут маємо приклад полотна, яке в селі традиційно робили з конопель. Особливо вона наголошує про високий художній смак юного Грицька, який так вдало підібрав нитки за кольорами.
Захоплено відгукуються про вишитий фартушок і майстрині, які фотографують ці узори, щоб зберегти і використати цей унікальний орнамент, який несе глибинну і давню сутність високої української культури.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
