Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   
29 квітня 2013 року минуло 95 років від знаменної події – на військово-морському флоті було піднято державний синьо-жовтий прапор України. За вказівкою тодішнього командувача Чорноморського флоту контр-адмірала Михайла Сабліна та за підтримки українських екіпажів кораблів, військово-морські сили присягли на вірність українському народові. За даними того часу, понад 60% моряків становили саме українці, тому повернення прапора та тризуба було таким бажаним для них.

Український Севастополь радо вітав проголошений День Українського моря. Події 1918 року стали логічним продовження тривалого періоду становлення та функціонування флоту княжої, а згодом і козацької доби. Недарма і протягом ХVIII–XIX століть основну верству морських офіцерів складали нащадки козацьких родів. 29 квітня 1918 року назавжди залишилося славною датою в житті України, але і спровокувало неймовірну агресію північної імперії. Намагання стерти з людської пам'яті ті події, ліквідувати будь-які згадки в офіційній історії стали черговим злочином проти української нації. 

Соціалістична іржа УНР, розбрат, зрада союзників, совєцька пропаганда призвели не тільки до втрати флоту, а й до руйнування української держави початку ХХ століття. Большевицька влада зробила чіткі висновки з подій 1918 року, тому всю подальшу історію Криму супроводжували зросійщення, етнічні чистки та репресії. Як наслідок – нинішній Севастополь став своєрідним анклавом імперського шовіністичного руху, міною уповільненої дії для української державності. Треба визнати, що за 22 роки незалежності влада не забезпечила належного розв'язання цієї проблеми. Мало того, події 2008 року, у ювілейний 90-й рік з дня підняття українського прапора військово-морських сил Чорного моря, засвідчили глибоку кризу української політики в Криму та засилля відверто ворожих реакційних сил. Тоді, 2008-го, за ініціативи українського уряду було вирішено відкрити меморіальну дошку на Графській пристані, присвячену подіям початку ХХ століття. Переодягнені бійці російських спецслужб не просто перешкодили цьому – вони били учасників зібрання, стріляли в почесну варту, зрештою знищили пам'ятну дошку. Ні Президент України, ні правоохоронні органи тоді не змогли запобігти цьому.

2013 рік. Щоби потрапити на український корабель, потрібно мати дозвіл російської контрольно-пропускної служби. Українські моряки отримують у 6–8 разів меншу платню, аніж російські. Севастопольська міська рада успішно роздає землю під будівництво житла для російських офіцерів, наші ж животіють по найманих кімнатах. Зрештою, і статус російського моряка серед городян незрівнянно вищий. Як бачимо, агресія большевиків-лєнінців продовжується. Очевидно, що занепад армії та флоту, розформування частин, розпродаж військового майна, землі, містечок, деморалізація військових, засилля агентури ФСБ – свідомі та планомірні дії теперішньої окупаційної влади. Виконавці кремлівських вказівок, саме вони відповідальні за втрату боєздатності українських збройних сил.

Тому нічого дивного в тому, що за останні три роки видатки на репресивні органи – прокуратуру, службу безпеки, міліцію, тюрми – зросли на майже 7 млрд. грн., тоді як на Збройні Сили видатки зменшено на 1 млрд. грн. Президент і його кліка чітко розуміють загрозу для себе – не від зовнішнього агресора, а від власного народу, тому і будують поліцейську державу. Це – ключова ознака окупаційного режиму. Через свою агентуру в Україні Кремль планомірно знищив військовий та військово-промисловий комплекс нашої держави. Факти? Одразу після відновлення незалежності 1991 року українська армія за своїм потенціалом була однією з наймогутніших у світі. Будучи військовим форпостом совєцької імперії, ми отримали в спадок після її розвалу 780 тисяч вояків особового складу, 6,5 тисяч танків, близько 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1,5 тисячі бойових літаків, понад 350 кораблів та суден забезпечення, 1 272 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет та майже 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї, сотні тонн зброї та боєзапасів. Уже за перші п'ять років було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч осіб особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь та військової техніки: бойових літаків – на 600 одиниць, вертольотів – майже на 250 одиниць, парк танків та бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно. Україна стає першою в історії людства країною, що добровільно відмовилася від власної ядерної зброї, отримавши натомість міжнародні гарантії внаслідок Будапештського меморандуму 1994 року. За цим меморандумом, найпотужніші на той час країни – Російська Федерація, Велика Британія і Сполучені Штати Америки – в обмін на ядерне роззброєння України зобов'язувалися "утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України", а також "утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету".

Вже перший україно-російський конфлікт навколо Тузли 2003 року поставив під сумнів надійність таких гарантій та виявив нову російську тактику впливу на українську політику. Тузлівський шантаж одразу після підписання на вересневому Ялтинському саміті СНД Угоди про створення Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Росії та України продовжувався аж до синхронної ратифікації Угоди про ЄЕП Державною Думою Росії та Верховною Радою України 20 квітня 2004 року. 2003 рік став початком відновлення агресивного впливу східного сусіда на Україну. Вже 2004-го Москва активно втручається в наші президентські вибори, а з 2005 року "газовим конфліктом" розпочинає серію економічних війн проти нашої держави.

Пропагандистська війна Росії проти України має об'ємне геополітичне обґрунтування. Стратегія перетворення Росії на світову домінанту, озвучена Владіміром Путіним 2012 року, передбачає поширення імперського впливу на всю цивілізацію, Україна ж в очах Москви – жорсткий аргумент "за" або "проти". Четверте перевтілення Московської імперії після епох Петра І, самодержавства, большевизму – неможливе з існуванням сильної України. А за умов світового нейтралітету щодо подій в нашій державі, очікуваний сценарій вирішення штучних внутрішніх протиріч за допомогою "стабільної" Росії – очевидний.

Врешті-решт, має прийти розуміння, що війни в світі ніколи не закінчуються, вони змінюють форми та методи, але не наслідки – фізичне та духовне поневолення. У сучасній війні за вплив у світі виживатимуть найсильніші, як в економічному, так і в ментальному плані. Поки українське суспільство не осягне цих реалій, не оцінить очевидні актуальні тенденції і загрози, не відповість на питання очікуваної перспективи та не вийде в своєму мисленні за телевізійні політичні рамки, доти буде тривати фактичний занепад України з усіма притаманними цьому процесу явищами: політичною корупцією, маріонетковим антинародним урядом, ефесбешниками на міністерських посадах, антидержавною пропагандою, широкомасштабним та безкарним розкраданням бюджету та державного майна, деградацією й безправністю населення, масовим безробіттям та поширенням антисоціальних явищ, бідності тощо. І це закономірно, оскільки будь-яка, навіть найрадикальніша боротьба з наслідками хвороби ніколи не усуває її саму.

Українці потребують просвіти та історичної правди. Лише це може дати сили та впевненості в собі, дасть розуміння світових процесів. І тоді окупація та бідність відступлять, а шлях відродження великої держави буде вільним. Тільки так ми оволодіємо наймогутнішою сучасною зброєю – міцним національним духом. Тільки тоді ми будемо готові не тільки до захисту власних духовних та етнічних кордонів, але й до перемог українського духу в творенні новітньої цивілізаційної історії. Можливо тоді 2018 року століття відновлення українського флоту ми зустрічатимемо у насправді вільній країні.

Леонід Бицюра,
 депутат Тернопільської обласної ради
Переглянули: 645 раз(а), газета / Опублікована : 02 Трав. 2013
Ім`я / нікнейм:
Коментар:
Афоризми

Доля нації зашифрована в її міфах.

Андрій КОВАЛЬ

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми