Інші новини
Архів газети
  Архів за 2014 рік:
ВідеоТека






Політолог Ігор Лосєв про цензуру в Севастополі


Ігор Лосєв про останні ініціативи В. Ющенка


Музей побуту Західної України в Севастополі
Дружні сайти
   
   
   
   
   
   

Росія збільшує військове угруповання на території України на шість підводних човнів

Росія збирається ввести до складу Чорноморського флоту шість дизель-електричних підводних човнів проекту 636. Про це повідомляє Інтерфакс із посиланням на управління прес-служби та інформації Міністерства оборони Росії по ВМФ. Завершити будівництво всіх підводних човнів для Чорноморського флоту передбачається 2017 року.

Питання оновлення флоту має багато чинників. По-перше, військово-технічний; по-друге, політичний; по-третє, економічний і, по-четверте, що не менш важливо, екологічний.

Зараз у Росії на Чорному морі є лише один підводний човен «Алроса», який перебуває на ремонті. Кожна модернізація або нове будівництво військового корабля передбачає збільшення його бойових можливостей. Інакше не варто цим займатися взагалі. Ось тут і перша проблема. Посилення бойових можливостей кораблів і авіації Чорноморського флоту не може відбуватися виключно так, як хоче російська сторона, а має відповідними угодами погоджуватися з українською.

Тут ми стикаємося з постійним нерозумінням, дійсним або уявним, російських партнерів, бажанням не києм, то палицею досягти бажаного.

Як сказав газеті «День» директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, «свого часу була суперечка з приводу заміни літаків Су-17 на нові Су-24М, які можуть бути носіями ядерної зброї. Українська сторона спочатку виступала різко проти, але потім погодилася на те, щоб з літаків демонтували пристрої, які можуть нести ядерну зброю. Врешті-решт, російська сторона, «за замовчуванням», фактично зробила те, що планувала, - отримала літаки, які хотіла. Те ж саме відбувається і щодо катерів - коли старі замінюються на сучасніші, яких раніше не було в складі флоту взагалі. Таким чином, у складі Чорноморського флоту з'явилися потужні ракетні катери «Самум» і «Бора». Із підводними човнами може статися те ж саме: спочатку провадитимуться деякі заміни, а потім вводитимуться нові човни і розширюватиметься номенклатура озброєнь Чорноморського флоту».

Тут ми переходимо від чинника військово-технічного до політичного. Передусім - до відсутності ясної та чіткої стратегії української влади щодо дислокації на нашій території іноземного військового контингенту. Ця окрема проблема є похідною від більш загальної - взаємовідносин Києва та Москви. При цьому остання завжди є стороною, яка наступає, а перший - що обороняється. І в цьому немає провини Першопрестольної, а виключно нашої влади впродовж усього періоду незалежності України.

Як наслідок, - спроби перевести важливу політичну проблему в економічну площину, вигадати якісь поступки і подачки від Москви. Навіть сам договір про Чорноморський флот спочатку мав не стільки політичний, скільки комерційний характер. Прив'язка плати за його базування до вартості газу принципово ставила Київ у нерівноправне становище, як наслідок, - Харківські угоди, колоніальні за своїм характером і змістом. Гналися за зниженням ціни на газ будь-яким способом, а отримали її кількаразове підвищення.

Але навіть улюбленими економічними та фінансовими іграми наша влада не вміє займатися, як належно. Якщо підписали собі на голову нерівноправні угоди в Харкові, то треба правильно скористатися тими дрібками, що залишилися.

Росія кровно зацікавлена в оновленні й модернізації Чорноморського флоту. Для неї це важливий аргумент у геополітичній грі не лише в Азово-Чорноморському, а й у Середземноморському регіонах. І навіть в Атлантиці.

Перед Києвом відкриваються дві можливості.

Варіант перший. Продовжувати той самий курс вибивання у Москви якихось поступок, обіцянок спільних проектів. Наприклад, щоб ремонт кораблів Чорноморського флоту здійснювали українські підприємства. Далі. Створення спільних підприємств із модернізації засобів ППО, зокрема, зенітно-ракетних комплексів «Бук» і С-300. Можна знайти щось іще. Але це, за всієї видимої привабливості, шлях у глухий кут. Навіть якщо Росія на щось і погодиться, дуже скоро вона знайде безліч причин для саботажу чи просто не платитиме гроші. Документи на спільне підприємство з модернізації ракетних засобів ППО, як розповів Валентин Бадрак, були готові ще 2004 року, але заморожені. Насправді немає резону Росії завантажувати замовленнями українські підприємства, якщо у самої вони стоять у черзі за контрактами.

Навіщо займатися модернізацією ракетних систем чужого виробництва, якщо наш оборонний комплекс у змозі все це зробити, і наша армія не залежатиме від вельми мінливих настроїв сусідки.

Аналогічно й із Чорноморським флотом. Від нього, за великим рахунком, Україні жодної користі, окрім постійних проблем. І навіщо нам у Севастополі та його околицях російські підводні човни? Хоче Росія їх мати на Чорному морі - має право, але хай розміщує на своєму узбережжі.

Варіант другий. Відмовитися від всякого зв'язку перебування Чорноморського флоту на нашій території з будь-якими фінансовими й іншими поступками з боку Москви, не зв'язуватися з цінами на газ та іншими можливими комерційними й господарськими питаннями. Квартиранти мають платити за квартиру і постій. Живими грошима. Причому ціна має бути адекватною всьому тому, що вони в цій квартирі використовують. У тому числі - й за екологічні збитки, а також, і це найголовніше, - за використання благословенної й дуже дорогої кримської землі.

Ось Азербайджан вимагає підняти орендну плату за Габалинську станцію радіолокації більш ніж у 20 разів. Розташована вона в курортній зоні, де дуже дорога земля й інші потрібні елементи для її функціонування. Якщо дотримуватися такої ціни, то за Чорноморський флот в Україні Росія має платити мільярди доларів. Як в усьому світі. Хоче мати базу в Севастополі - гроші на стіл. І спрямувати ці кошти на нашу армію і флот, та й місту Севастополю багато перепаде. І на танки нові буде достатньо, і на кораблі сучасні. Замовлення направляти виключно на українські підприємства. За нашими інженерами, конструкторами, науковцями і робітниками діло не стане. За кілька років повністю відновимо армію, її озброєння і власні підприємства забезпечимо замовленнями.

І не потрібно буде просити гордовитого сусіда робити якісь поступки, за які потім самі й розплачуємося.

Москва, звісно, упреться. Так, як вона зволікає щодо Габалинської РЛС, розповідаючи казки, що вона їй не потрібна. Але йти з Азербайджану не хоче. Від однієї думки, що доведеться піти з Криму, декого в Білокам'яній б'є падуча.

Виганяти чужий флот ми не можемо. Але зробити так, щоб нас поважали, можна й потрібно. Передусім скрупульозним дотриманням букви договору. За кожне прохання вимагати гроші, як вони вимагають за газ. Будь-які пересування суходолом, морем і повітрям погоджувати із зазначенням - для якої мети, й жорстко це контролювати. Не захотіла Туреччина, щоб американська військова база в Інджерліці використовувалася в конфлікті з Іраком, і жодний американський літак у повітря не злетів.

Якщо поводитимемося твердо і лише за розрахунком живими грошима, вказуватимемо, що вони в гостинах і мають поводитися відповідно, самі захочуть достроково з'їхати з квартири. Тому що до такого не звикли.

І це будуть справжні рівноправні відносини. А в усьому іншому товаришуватимемо. Адже розрахунок дружбі не перешкода, а велика допомога.

КОМЕНТАРІ

«ТАКОЇ УГОДИ НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬНЕМАЄ»

Ігор ТЕНЮХ, адмірал Військово-Морських сил України:

- Будь-яка зміна озброєння, кількості кораблів, підводних човнів, плавзасобів і чисельності особового складу можлива тільки після підписання окремої угоди між Україною та Росією щодо зміни вищезазначеного кількісного складу Чорноморського флоту. Такої угоди на сьогоднішній день немає. Заяви ж з боку Росії варто розцінювати як те, що вона надає великого значення Азово-Чорноморському регіонові.

«У БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ 2042 РОКУ ЦІ КОРАБЛІ ПОВИННІ БУТИ ВИВЕДЕНІ З УКРАЇНИ»

Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог», нагороджений Почесним знаком командувача ВМС ЗС України за сприяння відтворенню українського флоту:

- Заяви про шість новітніх підводних човнів, які будуть відправлені до Чорноморського флоту, - це здебільшого декларація. Вона насамперед спрямована на внутрішнє користування в Росії - показати, що курс Путіна на збільшення могутності та впливу Росії незмінний. Це - сигнал, спрямований на адресу російських військових, які бачать - поки що відбувається не дуже багато змін за деклараціями. Чорноморський флот востаннє отримував сучасні кораблі 10 років тому. Отже, ЧФ катастрофічно швидко старіє. Зараз склалася така ситуація, що серед колишніх пострадянських країн тільки Україна володіє більш-менш функціонуючим підводним човном. У Чорноморського флоту не залишилося жодного підводного човну. Єдина «Алроса» зараз ремонтується за межами Севастополя. Тому такі декларації та заяви необхідні для підтримання бойового духу на самому Чорноморському флоті й усередині країни.

Однак ми не знаємо, чи буде виконано цю програму, враховуючи економічний стан самої Росії та розвиток світової економіки. Гадаю, для України жодних наслідків така заява не має. Експерти, які говорять, що, незалежно від того, скільки підводних човнів стоятиме в Севастополі, 2042 року вони мусять залишити територію України, мають рацію. Можливо, цей термін скоротиться, якщо зміниться політичний режим у Києві. Крім того, якщо Росії не вдасться серйозно модернізувати впродовж наступних 10 років надводні сили, наявність цих шести підводних човнів ніякого серйозного впливу не матиме на військово-політичну ситуацію в Чорному морі. Тому чи стоятимуть вони в Севастополі, чи Новоросійську, чи, може, в Кронштадті, - немає великого значення для України. Якщо один або два-три такі човни з'являться найближчим часом, то в нинішнього уряду України чи в того уряду, який стоятиме перед питанням допуску російських підводних човнів до ЧФ, з'явиться ще один козир у торгах із офіційною Москвою. Якщо росіяни захочуть сюди поставляти військову техніку чи кораблі, Україні буде чим торгуватися. Але в будь-якому разі 2042 року ці кораблі повинні бути виведені з України.

Підготував Ігор САМОКИШ, «День»

Переглянули: 797 раз(а), газета / Опублікована : 21 Сер. 2012
Ім`я / нікнейм:
Коментар:
Афоризми

У старій суперечці перемагає той, хто довше живе.

Володимир ГОЛОБОРОДЬКО

Пошук

Подяка

Всiм спасибi!


Підписка
Передплачуйте “Слово Севастополя” для себе та своїх близьких!

Підписка RSS

Підписка E-mail:

Форум
Погода

Погода в Україні

Курс валют

Фази Місяця

Фазы Луны на RedDay.ru (Севастополь)
День в історії

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми