У Севастополі завершився міський конкурс, присвячений 20-річчю Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Проводився він з метою популяризації військово-патріотичної роботи в навчальних закладах міста, розвитку здібностей обдарованої учнівської й студентської молоді, формування почуття національної гордості, ціннісного ставлення до Батьківщини та свого краю, захисників Української держави. Організаторами конкурсу стали Севастопольська організація Спілки офіцерів України, газета "Флот України", газета "Слово Севастополя", портал "Українське життя в Севастополі" та громадська організація "Інститут розвитку громадянського суспільства" (м. Коломия). Пропонуємо читачам ознайомитись із творами переможців.
ВІЙСЬКОВИЙ МОРЯК - ЦЕ ПОКЛИК ЧИ ПРОФЕСІЯ?
Для себе я одразу вирішив стати військовим моряком, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю покликання. Адже з давніх-давен моряки відрізнялися безмежною відданістю Батьківщині і готовністю свідомо віддати за нього життя, користувалися незаперечним авторитетом військової присяги, мали високі почуття військової честі і військового обов'язку як серед офіцерів, так і серед матросів. Відрізнялися стійкістю і завзятістю у бою, готовністю до подвигу, відданістю кораблю, його прапору, його традиціям, готовністю прийти на допомогу народам, які опинилися в біді.
Професія військового - це мужня професія. Ми захисники! За нами - країна! Ми завжди виконуємо всі покладені на нас завдання. Це цілодобовий ризик, готовність до небезпеки 24 години на добу, помножені на довгі роки.
Професія військового моряка - це красива професія! Її красять найкрасивіша військова форма і бойові нагороди. Її красять повсякденні та святкові ритуали, військова музика - пісні, марші, сигнали. Ті, кому випала честь хоч раз побувати на військовому параді, присвяченому Дню Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, чи на параді кораблів присвяченому Дню Вйськово-Морських Сил в Севастополі, мабуть, отримали неймовірне враження. Не мабуть, а точно! Ми демонструємо ту силу і могутність, яка дозволяє нам поглянути на себе збоку і показати себе людям. Так. Вражень від параду і його учасників безліч! Діти від емоцій не хотіли навіть морозива, лише запитували, чи можна і їм підбити під каблук "дзенькання", аби вони могли ходити "так голосно і красиво, як ці хлопці в погонах".
Бути військовим моряком в усі часи вважалося покликанням сильних і безстрашних людей. В морських походах здобували вони необхідні морякові якості, які допомагали непохитно переносити жорстокі шторми, холод Арктики, нестерпну спеку й духоту тропічних широт. Хто хоч раз тримав у своїх руках штурвал або, стиснувши зуби, стояв під час шторму на палубі, хто приймав в обличчя солоні бризки моря, той ніколи не залишиться байдужим до морської справи й пов'яже своє життя з морем. У багатьох з нас ще з дитинства один тільки вигляд безкозирки викликав гаряче прагнення бути там, де виють ураганні вітри й над кораблями здіймаються пінливі вали, де людина підкоряє собі стихію, загартовуючи свою волю і характер. Відважні, мужні матроси й офіцери, що видаються у флотоводці й талановиті кораблебудівники, протягом багатьох років створювали українські Військово-Морські Сили, що заслужили повагу народів світу й нев'янучу славу своїм нечуваним героїзмом і служінням Батьківщині.
Чого тільки вартий відчайдушний вчинок екіпажу сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка, які першими підняли Державний прапор України і вийшли з мирною метою, направляючись в порт Одеса. Ідучи в Одесу, СКР-112 протягом 8 годин переслідувався російськими військовими кораблями й літаками, що намагалися зупинити бунтівний корабель, в зв'язку з чим останній і набув популярності. Для зупинки СКР-112 застосовували: стрільбу з ракетно-артилерійської установки в повітря по курсу корабля, небезпечне маневрування зі зближенням з ціллю тарана і нанесення ушкоджень, спроби висадження на корабель групи захвату. Пізніше переслідувачі були готові в будь-який момент за наказом командування ЧФ відкрити вогонь і потопити корабель.Але вони досягли своєї мети, в результаті чого, СКР-112 - перший корабель Військово-Морських Сил України. Це яскравий приклад любові і відданості своїй справі та Україні. Його вчинок дав змогу іншим відчути, що в Україні є флот і що є люди, за якими треба піти і з якими можна буде створити свій національний флот. Легендарний командир Сергій Настенко достойний звання Героя України!
Військовий моряк - це поклик чи професія? Вирішувати вам самим! Ми для себе вже вирішили!
Слава Україні! Слава її Збройним Силам! Слава національним Військово-Морським Силам Збройних Сил України! Слава Героям України! Слава Українському народу!
Олександр ОДИНЕЦЬ,
старшина 2-ї статті
Академії Військово-Морських Сил ім. П.С. Нахімова
ЗВИТЯЖНІ МРІЇ КОСТІ-МОРЯКА
Шлях нашої морської держави до власного флоту багатостраждальний і драматичний. І проторували його істинні офіцери-патріоти. З ризиком для власної кар'єри, у гострих сутичках з горе-"реформаторами" від політики, ці нащадки героїчних гетьманів безкомпромісно відстоювали право українського флоту на життя.
В когорті мужніх поборників відродження українського флоту гідне місце належить капітанові першого рангу у відставці, нині викладачеві Академії ВМС України ім. Нахімова Костянтинові Опанасовичу Іванко.
Запального хлопчину в безкозирці в його віддаленому від моря селі Колісники, що на Полтавщині, недаремно прозвали Костею-моряком. Потомок багатьох землеробських поколінь, що зроду не бачив моря, відчайдушно марив морськими походами і своє майбутнє пов'язував із звитягою і романтикою морської служби. Тоді Костя ще не знав, що стане причетним до формування нового флоту нової країни, стоятиме біля самих його витоків.
Наполегливість і впертість, сильна воля і сумлінний труд привели хлопця до здійснення його мрії. Після закінчення 10 класу Костянтин за станом здоров'я не зміг поступити до Севастопольського вищого військово-морського училища ім. П.С.Нахімова. Та перша невдача не зламала волі хлопця. Вже сама доля ніби взяла під свій захист його мрії і невидимою рукою відвертала від неправильних рішень.
Він потрапив на Північний флот. Фатум "підкоректував" майбутнє Костянтина. На кораблі, на якому він служив, раптом волею якоїсь злої випадковості одна по одній стали виникати надзвичайні ситуації, яким командири тоді не могли дати ради. Тоді командувач флотом зібрав усіх і сказав: "Капітани першого та другого рангів не справилися, тож призначимо лейтенантів - нехай спробують!" Одному з таких лейтенантів судилося стати молодому Іванко. І він справився! А далі - 6 безперервних років служби на кораблях. Потім - успішне закінчення військово-політичної академії в Москві, призначення на Чорноморський флот, посада заступника командира бригади в с. Ново- озерне під Євпаторією, і нарешті - начальник політвідділу 17-ї бригади кораблів охорони водного району. Здавалося б - мрія здійснилася! Та насправді все найскладніше ще було попереду.
1991-1992 роки... Період краху і розгубленості, відчаю і - боротьби! Не сотнями - тисячами тріщали і розбивалися долі і кар'єри, ламалися найсильніші - відступали, зраджували, продавалися, спивалися... Шукали і не знаходили відповіді на основне питання - приймати присягу вірності народові молодої України після розпаду СРСР чи... Настав час приймати рішення. І Костянтин Опанасович його прийняв. Це було тверде чоловіче рішення, рішення українця і патріота - присягу на вірність народові України прийняти! Флоту України - бути!
Через приниження і випробовування, відмову від посад і загрози довелося пройти... Було важко, але підтримували близькі, друзі, родина. Було скрутно, але допомагала воля і бажання будь-якою ціною вибороти рідній країні право на власний флот! Треба було пережити справжню неоголошену війну за флот України. І він пройшов і виграв цю війну.
Кажуть, що люди, яким пощастило здійснити дитячі мрії, - щасливі люди. А якщо ці мрії пов'язані з розбудовою власної держави, з її щастям і процвітанням, - то такі люди самі стають часткою історії, кращими синами своєї землі. Власне, така доля судилася й Костянтинові Опанасовичу Іванко - колишньому запальному і звитяжному Кості-моряку...
Мавілє ВЕЛІЄВА,
Дар'я ЗАБАННИХ
Севастопольський індустріально-педагогічний колледж
