3-тя рота Школи водолазів ЧФ
Після переможного Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, який майже абсолютною більшістю громадян в єдиному духовному пориві підтвердив Акт проголошення незалежності України, навколо Чорноморського флоту почала формуватися пустеля відчуження від українського центру. Як корабель у жорстокому штормі більше слухається дужого вітру, ніж свого руля, Чорноморський флот все більше виходив на курс політичних поривів, які почали потужно віяти з московського Кремля. Проголошення у Біловезькій пущі Співдружності Незалежних Держав було обране тим маяком, який без огляду на волю українського народу мав просвітити шлях відновлення спочившої в тій же пущі радянської колоніальної системи. Тож при мовчазному спогляданні з київських гір командування флоту зайняло відверту позицію ігнорування незалежності України і проголосило курс служіння СНД - йому почали складати гімни і пророчити велике майбутнє. Російський флот був негайно проголошений флотом СНД, і старими радянськими методами до нього почали силовим методом заганяти всіх, хто носив флотську форму.
Спішили, бо 10 січня 1992 року флотська газета "Флаг Родины" без дозволу штабу флоту опублікувала звернення Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кравчука до військовослужбовців Збройних Сил, що дислокувалися на території України. У зв'язку з тим, що Україна приступила до створення власних Збройних Сил, перший Президент України закликав військовослужбовців «спокійно і розсудливо зробити особистий вибір і визначитися відносно подальшого проходження військової служби» і до 20 січня скласти присягу на вірність народу України.
Та на Чорноморському флоті вже розхитували політичний шторм і робили все можливе, щоб дане звернення не дійшло до адресатів. За публікацію звернення Президента України командувач флоту адмірал І. Касатонов головного редактора газети капітана 1 рангу Ярослава Князя відсторонив від посади і звільнив в запас, велика частина тиражу газети була знищена. Процес створення Збройних Сил України на флоті був обкладений глибокою мовчанкою, інформація зі столиці України стала блокуватися. Прийняття військової присяги на вірність народу України на флоті було заборонено, особистий вибір, про який мовив президент, було підмінено особистим вибором командувача флоту, вірніше вибором, на який вкажуть у Москві.
Однак існувало радіо і телебачення, заблокувати які в районах дислокації флоту командувач змоги не мав. Тож інформація до підрозділів флоту пробивалася. І, як того не хотілося командуванню, питання особистого вибору перейшло в кают-компанії офіцерів, кубрики і казарми особового складу, гостро обговорювалося на зборах офіцерів і мічманів.
Школа підготовки водолазів Чорноморського флоту не була виключенням. Начальник Школи капітан 1 рангу О. Крамаренко виступив категорично проти складання української присяги без відповідного особистого розпорядження командувача флоту. А от командир 3-ї роти Школи водолазів Олександр Клюєв мав інший погляд на вирішення цього питання і вважав, що особистий вибір кожного ніхто не вправі ні замінити, ні відмінити.
Обговоривши з офіцерами своєї роти звернення президента, дійшли висновку, що слід особисто визначатися в установлені терміни, і стали готуватися до урочистої події. Та про проведення урочистого ритуалу не було й мови, рота була б заблокована і розпорошена. Тому вирішили ритуал складання присяги провести в приміщенні канцелярії роти.
18 січня 1992 року. Цей день став особливим днем у процесі відродження національного флоту України. Цього дня волею невеликої групи морських офіцерів була розірвана шовіністична блокада процесу створення морської складової збройного щита України. І з цього ж дня, незважаючи на силову протидію, бере свій початок відродження морської ратної слави українського народу.
І, як усе велике, виглядав цей день по-робочому просто. Перед обідом у визначеному приміщенні зібралися офіцери роти. Першим військову присягу на вірність народу України склав командир роти капітан 3 рангу Олександр Клюєв, за ним - його заступник капітан 3 рангу Віктор Кравченко, командири навчальних взводів капітан 3 рангу Борис Цимбал, капітан-лейтенант В'ячеслав Гладніков, мічман Сергій Рябінін, його заступник мічман Олег Бєлов, старшина роти старший мічман Микола Журавльов. Разом з ними присягу склали капітан 2 рангу Микола Тихонов, капітани 3 рангу Яків Древаль, Петро Піддубний та більше 20 мічманів Школи водолазів.
Спершу офіцери не вважали за необхідне підключати до ритуалу складання української присяги курсантів-матросів строкової служби. Але матроси наполягли, і того ж дня майже всі матроси 3-ї роти водолазів присягнули на вірність народу. Першими українськими матросами при відсутності ще самого українського флоту стали матроси А. Бутрин, О. Волинець, О. Прищепа, В. Сапожник, І. Влад, В. Бобик, А. Низвицький, А. Крутько, Гергало, А. Товкач, І. Данчук, І. Коваленко, В. Костін, С. Голобородько, І. Аверичев, С. Фесенко, В. Тхір, Ю. Яремчук, А. Мальков, А. Кулагін, І. Антонюк, М. Зінчук, Шуляк, А. Деркач, С. Руденко, В. Пашун. У той же день О. Клюєв направив списки з прізвищами осіб, які склали українську присягу в Міністерство оборони України.
Через три дні на телеканалі Севастопольської державної телерадіокомпанії прозвучало інформаційне повідомлення про складання військової присяги народу України у Школі водолазів, що було визначене як початок українізації Чорноморського флоту. Ця новина створила своєрідну вибухову інформаційну хвилю у штабі флоту, почалися розслідування і допити командуванням винуватих і невинних.
Капітан 3 рангу Олександр Клюєв не встигав відповідати на перехресні питання, які ставили йому старші командири й офіцери штабу ЧФ. Суть зводилася до одного: відмовся, напиши рапорт, що нічого не відбулося.
- Відбулося, - не погоджувався Олександр, - ми вважаємо себе вже військовими моряками України.
Як останній аргумент вмовляння Клюєва його разом з офіцерами роти викликали до помічника командувача флоту капітана 1 рангу В. Долгова. Необхідного результату знову не вийшло. Тоді Олександра Клюєва викликали до командувача флоту.
Адмірал І. Касатонов спершу взявся вихваляти професійні якості офіцера, мовляв, знаю тебе по спільній службі в дивізії протичовнових кораблів, і вдав, що не відає про українську присягу: що там у твоїй роті сталося?
Та, отримавши вичерпну доповідь, став умовляти О. Клюєва домовитися, що він, мовляв, не приймав українську присягу, а... демонстрував волевиявлення, а воно не заперечується! Та О. Клюєв принципами перед адміралом не поступився і від прийнятої присяги народу України не відмовився.
Аж тоді адмірал І. Касатонов проявив справжній намір своєї бесіди: на підконтрольному йому флоті офіцерів з присягою України не повинно бути.
Олександра Клюєва відсторонили від посади і заборонили допускати на територію Школи водолазів. Не дозволили навіть забрати свої особисті речі із службового кабінету.
- Ти, хохол, ще потанцюєш в мене гопака, - знущався над офіцером начальник Школи капітан 1 рангу О. Крамаренко, силоміць випроваджуючи його за межі військової частини.
Клюєв почав шукати однодумців і таких знайшов у севастопольській організації Спілки офіцерів України, в роботі якої брав активну участь до кінця своїх днів.
Після створення організаційної групи ВМС України Олександр Клюєв зі своїми офіцерами був зарахований до її складу і гідно пройшов свій службовий і життєвий шлях.
У другій половині квітня 1992 року до орггрупи ВМС України прибули й матроси його роти, вони вже більше не могли стерпіти тиску командування з вимогою відмовитися від української присяги. Молоді матроси-водолази капітана 3 рангу Олександра Клюєва першими пішли за покликом своєї Батьківщини і стали першими моряками вітчизняного флоту, стали такими у час, коли різноманітні політичні антиукраїнські сили щосили роздмухували у Севастополі і на флоті політичний шторм.
Командир роти водолазів капітан 3 рангу Олександр Клюєв, сибіряк з народження, став братом українців по духу, свідомо і твердо першим з офіцерів Чорноморського флоту заявив про свою готовність служити в українському флоті і склав присягу на вірність народу України. Увібравши в себе вільний дух української землі, він зробив перший крок, який затим перетворився в рух за відродження флоту України. «Клятвопреступник», «зрадник Росії» були чи не найлегшими епітетами, якими зі шпальт газет, з телерадіоефіру, у виступах на численних мітингах постійно нагороджували офіцера противники незалежності українського народу. Протягом чотирьох місяців, до часу створення організаційної групи, він твердо й непохитно витримував морально-психологічний тиск, переслідування і приниження, але не відмовився від слів присяги. Не легше йому приходилося і під час служби у ВМС України. Ніхто його не захищав, він, захищаючись, сам боронив і честь майбутнього українського флоту, в створення якого вірив непохитно. Він увібрав у себе кращі риси і традиції українського офіцера, душею сприйняв виклики нового часу і по праву став героєм національного флоту України. Своїм прикладом Олександр Клюєв продемонстрував всім на флоті, що поклик народу до волі і свободи силою не спинити.
Однак морально-психологічна ситуація, яка супроводжувала становлення вітчизняного флоту, не могла не позначитися і на здоров'ї перших офіцерів ВМС України. Першим серед членів організаційної групи Військово-Морських Сил України пішов з життя Олександр Клюєв, який залишився закарбованим на скрижалях історії українського флоту.
1-ша Об'єднана школа підготовки спеціалістів ЧФ: з прапором України - на віки!
1
7 листопада 1991 року. Подібного міського заходу Севастополь не бачив, напевно, з 1917 року. Центральними вулицями міста з оркестром і барабанщиками під великим жовто-блакитним прапором крокувала парадна колона військових моряків 1-ї Об'єднаної школи підготовки спеціалістів навчального загону Чорноморського флоту імені адмірала Октябрського. Моряки у парадній формі, поротно, коробка за коробкою, під ритми оркестру і барабанний бій чітко карбуючи крок, йшли з веселим настроєм. Перша рота співала "Ще не вмерла України...", поряд з колоною моряків бігла малеча, намагаючись втримати крок і бути схожими на матросів. Легкий бриз надимав жовто-блакитний прапор, який супроводжувала прапороносна група з оголеними шаблями.
Перехожі на вулицях, військові і цивільні, здивовано зупинялися, бо вперше бачили військових моряків не під звичними флотськими знаменами, а під Державним прапором недавно проголошеної незалежної України. Дівчата, як завжди, привітно й кокетливо задивлялися на матросів, більшість перехожих весело вітали моряків.
Сивочолі ветерани, які за багаторічною традицією вийшли за старою звичкою в центр міста і... замість демонстрації трудящих під червоними прапорами побачили жовто-блакитний прапор над колоною моряків, лише мовчки кивали головами: часи змінюються, як то буде далі...
Севастополь у ті дні готувався до Всеукраїнського референдуму, призначеного Верховною Радою України на 1 грудня. Флотське життя ще тримало звичний ритм. Офіційне святкування 7 листопада було відмінене, але ніхто тим особливо не переймався. Не буде військового параду - проведемо стройову прогулянку містом, - на той час рішення командувача флоту ще було вирішальним у Севастополі. Тому, не беручи до уваги позицію міської влади, видали розпорядження 1-й Об'єднаній школі спеціалістів флоту продемонструвати мешканцям міста єдність флоту, непорушність його традицій, а разом з тим вчергове продемонструвати, хто тут господар. Такі прогулянки почали проводити щонеділі, за спеціальним графіком.
І моряки пішли так, як наказав їм начальник Школи капітан 1 рангу Польовий Валентин Пилипович. А наказав він їм йти під Державним прапором Української держави - є держава Україна, ми її громадяни і захисники, і нам тепер під прапором України служити повік-віків, назавжди!
Капітан 1 рангу Валентин Польовий особисто вручив командиру 5-ї роти Державний прапор України і наказав іти під ним, бо з дня проголошення незалежності України і всі ми стали її воїнами, збройними захисниками українського народу. Ініціативу командира Школи підтримали офіцери-викладачі капітани 3 рангу Геннадій Ситніков і Володимир Ященко. А сам прапор Валентину Польовому подарував редактор газети Навчального центру ЧФ капітан-лейтенант Микола Гук, на той час голова севастопольського товариства української мови "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка. Подарований "Просвітою" прапор гордо замайорів на вулицях флотської столиці - як колись у далекому 1917 році. Подивитися на прогулянку під українським прапором вийшли навіть офіцери наради, що проходила у штабі флоту.
І дива в тім тоді ще ніхто не бачив...
2
Проте диво, точніше - грубе порушення флотських традицій, перевищення службових повноважень і порушення наказу командувача флоту начальником Школи розгледіли у штабі Чорноморського флоту відразу, як отримали доповідь про проведену стройову прогулянку Об'єднаної школи. Там уже складали проект плану протидії відродженню Військово-Морських Сил України і вирішили розпочати її з ритуалу складання молодими матросами військової присяги не українському народу, а СНД, за яким розглядали можливість відродити щойно почивший у бозі Радянський Союз.
Проте з оргвисновками щодо В. Польового довелося зачекати. На флот приходило молоде поповнення з більшості колишніх республік Союзу РСР і спершу направлялося до 7-го навчального загону ЧФ ім. Октябрського. Коли в одній казармі Школи спеціалістів стрілися новобранці з Вірменії і Азербайджану, між республіками яких точилася війна за Карабах, у казармі між ними розпочалася справжня битва. В хід пішло все, що можна було взяти в руки: табуретки, тумбочки, спинки ліжок... Бійку зупинили лише пострілами зі зброї, потім з великими труднощами учасників протистояння розвели по різних казармах. У великій мірі для встановлення порядку й дисципліни спрацювали авторитет та позиція начальника Школи. Тут уже штабу флоту було не до українського прапора, справитися б з міжнаціональними проблемами, тому розгляд справи Польового дещо відклали.
3
Ритуал складання військової присяги у 7-му навчальному загоні ЧФ імені адмірала Октябрського переносили тричі. Причинами стали проведені опитування, згідно з якими матроси, призвані з України, відмовлялися складати присягу невідомому їм СНД, а виявляли бажання присягати українському народу. У цьому їх підтримували новобранці з кавказьких і середньоазіатських республік. Валентин Польовий розробив списки, за якими представники республік мали б складати присягу власному народу, і під загальне схвалення оголосив новобранцям. Штаб ЧФ виступив проти такої позиції, виставивши вимогу - всіх матросів без винятку приводити до військової присяги СНД.
Головний штаб і командування ВМФ СРСР у Москві в одноосібному порядку в кінці грудня 1991 року оголосили Головний штаб ВМФ РФ Головним штабом ВМФ СНД, Чорноморський флот - флотом "стратегічним" і складовою частиною флоту СНД. Військово-Морським Силам України в цьому флоті місця не передбачалося.
Врешті-решт, дату приведення до присяги молодого поповнення флоту призначили на 26 січня 1992 року. Але тут сталося непередбачуване. Редактор малотиражної газети навчального загону «Вимпел» Микола Гук під Новий 1992 рік випустив газету з текстом військової присяги на вірність українському народу і Гімном України. Не встигли колишні політпрацівники флоту розібратися з цим зухвалим капітан-лейтенантом, як він через тиждень, 8 січня 1992 року, випустив черговий номер газети Школи з великою редакторською статтею "О Україно, о рідна ненько, тобі вірненько присягнем". У газеті були написані рядки, від яких в офіцерів штабу флоту волосся на голові ставало дибки, подібного у Севастополі ніхто не писав з 1920 року: "Україно! Запам'ятай цей день. Коли вперше за тисячолітню історію сини твої від зелених Карпат до Чорного моря, від голубого Дунаю і до тихого Дону присягають на вірність не хану татарському, не королю Речі Посполитої, не монарху австро-угорському, не самодержцю престола російського і не колишньому центру, а тобі - матері рідній! Хай цей день увійде у історію нашу чистим, світлим і щасливим днем життя, яке збираємося будувати, а якщо виникне потреба, то й надійно захистити.
Хай цей день запам'ятають й ті, кого ще, можливо, не покидає надія поживитися за рахунок нашого трудолюбивого, гордого і доброго народу. Це нікому не буде дозволено. Чужої землі нам не треба, но і п'яді своєї землі не уступимо нікому. В цьому ми тверді і непохитні. Сили нам надихає безсмертний дух наших предків - дружинників княжих і козаків запорозьких, січових стрільців УГА і бійців УПА. Ім'я їм віднині - Збройні Сили України.
...Не на пустому місці народилася і наша присяга Україні. Наша присяга - це ниточка історії з клубка вірності народу. Вона ніколи не переривалася і не перерветься ніколи, оскільки заповнена свободолюбивим духом народу. А в світі нічого міцнішого немає. Давайте пам'ятати про це, пам'ятати при кожнім вимовленім слові священної клятви, на кожному кроці в своєму житті. Давайте служити так, щоби відродити істинну козацьку, стрілецьку, воєнно-морську славу Вітчизни нашої...".
Газета викликала переполох у штабі ЧФ і лягла на стіл командувача. Адмірал І.Касатонов викликав редактора до себе. Зустрів спокійно, вислухав. Тоді сказав:
- Запам'ятайте, пане Гук! Не я зрадник. Вас зрадять ваші, кому ви зараз вірите і за ким пішли.
За наказом командувача флоту Миколу Гука звільнили з посади редактора газети і подали документи на його звільнення в запас. Звеліли розібратися і з начальником Школи спеціалістів і вияснити, як він там здійснює керівництво редакцією і видавництвом.
У штабі флоту міркували, що редактор малотиражки не міг працювати без керівництва начальника Школи, і без його відома, а може й допомоги, українські випуски газети не вийшли б за межі друкарні. У штабі флоту більше всього боялися впливу українських випусків газети на свідомість не так матросів-новобранців, як офіцерів Школи спеціалістів. І вплив публікацій не забарився - рота курсантів, якою командував капітан 3 рангу В.Колесников, у повному складі вирішила замість присяги СНД складати українську присягу.
Інформацію про намір роти Колесникова складати українську присягу стала відома у штабі флоту. Там взялися за голову, знову Школа Польового "каламутить море", зриває ретельно продуманий план приведення флоту до присяги СНД. І це у той час, коли сам В. Польовий відбув у сімейну відпустку - напевно ще раніше готував "переприсягання"! Треба було його відсторонити від посади відразу після отієї прогулянки з жовто-блакитним прапором, не мали б зараз проблеми, а зараз треба негайно рятувати ситуацію.
Тож негайно, увечері 25 січня 1992 року, командира роти викликали до кабінету командира 7-го Навчального загону капітана 1 рангу В. Голубєва. Там командування загону разом з офіцерами штабу флоту "перевиховували" офіцера до опівночі і таки умовили як залякуванням кримінальною відповідальністю за непослух, так і "райдужними" перспективами у випадку відмови від свого попереднього наміру і приведення своїх підлеглих до присяги СНД.
Та події, що розгорталися на Чорноморському флоті, дістали розголосу. У Москві вже, напевно, не вповні надіялися на можливість командування флоту самостійно справитися із поставленим завданням загнати молоде поповнення до СНД, тому напередодні з Москви до Севастополя прибув сам "головнокомандувач ВМФ СНД" адмірал флоту Ф.Чернавін, Герой Радянського Союзу, вчорашній член ЦК КПРС.
4
Ритуал приведення молодого поповнення до військової присяги був призначений на 26 січня 1992 року. Належало привести до присяги 12 рот, понад 1600 матросів. Але оголошували офіцерам про цю подію своєрідно - лише тим, котрих знали, в яких були впевнені, що вони "не підведуть СНД". Ненадійних на думку командування, тобто проукраїнськи налаштованих, на службу не викликали. Але вони всі прибули й очолили свої підрозділи.
Насамперед за вказівкою командира Навчального загону капітана 1 рангу В. Голубєва командири рот ще в казармі відібрали у командирів взводів списки з текстами української присяги і видали їм заготовлені в штабі флоту списки з присягою СНД. У цей час в загін прибули помічник командувача ЧФ по роботі з особовим складом контр-адмірал О. Пєнкін, начальник організаційно-мобілізаційного управління штабу ЧФ контр-адмірал Б. Чернишков з групою старших офіцерів штабу, завданням яких було придушити будь-які національні намагання українців. Адмірали спершу зібрали начальників усіх Шкіл загону і почали вимагати у них забезпечити незаперечне складання присяги на вірність СНД. Від результату, наголошували особливо, залежала їх службова перспектива. Однак не встигли закінчити настановчу нараду, як надійшла доповідь командира 3-ї роти В. Колесникова, що у його роті командир взводу капітан 3 рангу Володимир Ященко відмовляється приводити своїх підлеглих до присяги СНД і не віддає списки з українською присягою.
Адмірали викликали офіцера до себе. Розмова проходила на високих тонах, брутально, з погрозами. Ященка спробували примусити написати рапорт на звільнення в запас. Той відповів категоричною відмовою, і його грубо випровадили з кабінету.
Роти виходили і шикувалися на плацу. На ритуал складання військової присяги приїхало багато батьків і рідних новобранців з України. Для них це був святковий день, і більшість з прибулих не відала про політичну карусель, закручену командуванням флоту навколо цієї події.
Взвод Володимира Ященка розпочав ритуал складання військової присяги на вірність українському народу. До матроса, який урочисто читав текст присяги, підходить начальник відділу бойової підготовки в навчальних загонах капітан 1 рангу В. Кружков і обриває його:
- А ну-ка, дай подивитися, що ти читаєш, - і вирвав з його рук аркуш з присягою.
Потім цей офіцер, не соромлячись батьків матросів, зім'яв аркуш і кинув його на землю. Матроси в строю обурилися, посипалися репліки з протестом, покотився гомін, який підтримали їхні батьки, що почали підходити до шеренги новобранців. Деякі з них почали фотографувати все, що відбувається на плацу. В. Кружков розізлився, почав кричати, що української присяги не існує, що за порушення вимог винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. До розлюченого В. Кружкова підійшов капітан-лейтенант Микола Гук:
- Україна і її народ вам цього вчинку ніколи не забудуть!
Після цих слів Кружков відійшов від моряків. Командир взводу Володимир Ященко дістав новий аркуш з текстом української присяги, який урочисто зачитали 90 курсантів не лише взводу, а й роти. Розписувалися про прийняття військової присяги вже у казармі.
Незважаючи на брутальний тиск офіцерів штабу флоту і навчального загону, із 973 молодих матросів українську присягу склали 440, шість матросів просто втекли з території Школи, дві роти курсантів, 136 матросів, у такій ситуації відмовилися складати присягу взагалі і повернулися до своїх казарм. Там під керівництвом своїх командирів склали українську присягу. Списки з приведеними до української присяги моряками Микола Гук у той же день відправив до Міністерства оборони України.
***
Наступного дня розпочалася розправа. Начальника Школи Валентина Польового, незважаючи на його відсутність під час складання присяги, командування флоту вирішило звільнити з посади. Начальник навчального загону капітан 1 рангу В. Голубєв оголосив капітанам 3 рангу Володимиру Ященку, Геннадію Ситнікову і капітан-лейтенанту М. Гуку рішення командувача флоту, яким вони відсторонювалися від своїх посад. З цього дня перебувати на території загону їм теж заборонялося. Вслід Володимиру Ященку капітан 1 рангу В. Кружков глузливо кинув:
- Ященко, знімай погони і марш за ворота. На своїй дачі кур щупай і приводь їх до української присяги. Ха-ха-ха...
Врешті, капітан 1 рангу Валентин Польовий і капітан-лейтенант Микола Гук відправилися до Міністерства оборони України, де згодом були призначені офіцерами в Головні управління ВМС і соціально-психологічної роботи. Ященко і Ситніков у квітні увійшли до складу організаційної групи ВМС України. У 1993 році В. Польовий і М. Гук повернулися до Військово-Морських Сил, де разом зі своїми побратимами продовжили службу до звільнення в запас.
Мирослав МАМЧАК,
голова громадського військово-історичного клубу ВМС України ім. С. Шрамченка, заслужений журналіст України, капітан 1 рангу запасу
